Іра Падука

батьків ("Примари"). Пут боргу, обов'язку, заповідані нам минулими

століттями, заважають нашої жизнерадости, що, ища таємного виходу,

стає розпустою. Нарешті, щастя неможливе і тому, що з

розвитком культури, стаючи утонченнее розумово і морально,

людство втрачає прагнення до життя, розучується сміятися і плакати

("Росмерсгольм"). До цього ж циклу психологічних п'єс відноситься

"Эллида" (чи "Жінка моря") - саме поетичне з усіх добутків

И., якщо не по ідеї ( щополягає в тім, що почуття довіри, поваги

має більше влади над серцем, ніж деспотизм любові), те, по крайньої

мері, по виконанню. Вінцем же творчості И. здається нам "Гедда Габлер",

єдина, бути може, його живаючи п'єса, без суспільних чиморальних схем, у якій герої діють і живуть для себе, а не правлять

панщину заради авторської ідеї. У Гедде Габлер И. утілив великий декаданс

удач нашого століття, коли вразливість до відтінків зовнішньої краси

заслонила питання добра і зла, почуття честі замінене острахом скандалу,

а любов - марними борошнами ревнощів. Остання за часом п'єса И. -

"Будівельник Сольнес", непозбавлена автобіографічного значення, малює в

символічному образі хід світового прогресу, що почався з наївної

віри, продовжується наукою, а в майбутньому приведе людство до нового

розумно містичному розумінню життя, до повітряного замка, побудованому

на кам'яній підставі. Такі ідеї Ібсеновских п'єс, сміливі, часто

сміливі, що граничать з парадоксами, але зачіпають самі інтимні

настрою сучасності. Крім ідейного змісту, ці п'єси

чудові, як бездоганні зразки сценічної техніки. И. повернув

сучасній драмі класичні форми - єдність часу і місця, а що

стосується єдності дії, то воно замінено в нього єдністю задуму,