Жан-Жак_Руссо

Суспільно-політичні, етичні і эстетические ідеї просвітителів з'явилися духовною основою формування Віденської класичної школи, яскраво проявивши у творчості її найбільших представників - Й.Гайдна, В.А.Моцарта, у музиці яких очолює оптимістичне, гармонічне світосприймання, і Я.Бетховена, у творчості якого, перейнятому духом героїки, знайшли відображення ідеї Великої французької революції.

Таким чином, Освіта з'явилося не тільки етапом в історії європейської філософської думки, але і заклало основи для формування вільної людини Нового часу, проголосило нові ідеали в області мистецтва і культури.

II. СВІТОГЛЯДНА СИСТЕМА Ж.-Ж.РУССО

Світоглядна система Жана-Жака Руссо завоювала величезну популярність ще при житті, вона була визнаним володарем дум більшості французів другої половини XVIII століття. Його породила визначена історична епоха, але і він своїми блискучими й оригінальними творами сприяв її народженню.

Слід зазначити своєрідність і неординарність поглядів Руссо, тому що він не погоджується з іншими просвітителями майже по кожнім пункті просвітительської програми.Перш ніж перейти до характеристики системи поглядів

Ж.-Ж.Руссо, необхідно згадати про його попередників, щозробили сильний вплив на формування і розвиток філософських поглядів мислителя.

1. Ідейні попередники.

До числа найближчих попередників Руссо в області суспільно-політичної думки варто віднести Гуго Гроція (1583-1645), Томаса Гоббса (1588-1679), Джона Локка (1632-1704), Ш.Л.Монтеск'є (1689-1755).

Коротко розглянемо суть навчань кожного з мислителів.

Гуго Гроций, великий нідерландський учений-юрист, у 1625 році випустив у світло свій головний твір - "Про право війни і світу", у якому затверджував, що в умовах первісних відносин стихійно панувало природне право, що корениться в самій природі людини, і що норми його незмінні, вічні. Потім головну роль у цих відносинах, на думку Гроция , стала грати абсолютна верховна влада, що виникла нібито в результаті добровільного відмовлення людей від своєї природної первісної волі. Звідси випливало, що верховна влада являла собою не продукт природного права, а деякий історичний факт.

Погоджуючись з деякими висновками Гроція, Руссо разом з тим піддавав критичному розбору його навчання про походження верховної влади, підкреслюючи ворожість цього навчання інтересам народу.

У "Суспільному договорі" Руссо досить часто згадує про політичне навчання Т.Гоббса. Руссо різко критикував антидемократичні тенденції в поглядах Гоббса, його "презирство до волі і рівності". Але це не заважало йому бачити сильні сторони навчання англійського філософа-матеріаліста, а саме його антифеодальні погляди на церковну гегемонію. Руссо писав, що Гоббс уперше "...насмілився запропонувати з'єднати обох голів орла (тобто церква і держава) і привести усі до політичної єдності, без якого ні Держава, ні Правління ніколи не будуть мати гарного пристрою" (Руссо Ж.-Ж., Трактати., М:Наука, 1969,с.250).

У "Суспільному договорі" і інших творах Руссо часто зустрічаються посилання і на іншого англійського філософа-матеріаліста - Джона Локка. Відповідно до системи навчання і виховання Локка, викладеної в трактаті "Кілька думок про виховання", на дітей варто впливати головним чином переконанням, звертаючи до їхнього розуму. У цьому питанні Руссо розходився не тільки з Локком, але і з усіма попередніми йому авторитетами - Монтенем, Лабрюйером і ін. У відповідності зі своїми морально-педагогічними поглядами він затверджував, що найважливіша і первісна задача виховання - це зробити дітей сприйнятливими до того, що їм уселяють."Сам Локк, мудрий Локк,

- писав Руссо в романі "Юлія, чи Нова Элоиза", - забув цю основу; він більше говорить про те, що варто жадати від дітей , ніж про те, як цього домогтися від них" (Руссо Ж.-Ж., Вибрані праці.,т.2,с.489).

Великий вплив на Руссо зробив видатний французький соціолог Ш.Л.Монтеск'є. Головний твір Монтеск'є - "Про дух законів" (1748) - являє собою капітальне дослідження про основні умови і гарантії політичної волі.Кращою гарантією політичної волі Монтеск'є вважав поділ і зрівноваження влади: законодавчої, виконавчої і судовий. Він затверджував, що подібний поділ з'явиться не тільки гарантією повного здійснення політичної волі, але і вирішальним умовою успішного усунення всіляких державних зловживань.