Про В. Винниченка та його ранню прозу
' Літературно-науковий вісник. —1907.— Річник X, т. XXXVIII,— С 139.
ди клали собі метою описати, змалювати такі чи інші громадські чи економічні порядки, ілюструючи їх такими чи іншими типами, або змалювати такий а такий характер, як він розвивається серед такого чи іншого окруження, нові письменники кладуть собі іншу задачу. Для них головна річ — людська д у ш а, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах...» '. У річищі цього, за визначенням найновішої академіч¬ної «Історії української літератури», «оновленого, соціально-психоло¬гічного (чи філософсько-психологічного) реалізму», що зайняв домі¬нуючі позиції в українській літературі кінця XIX — початку XX століть і виводив її на ширшу світову арену, розвивалась, у цілому, і творчість В. Винниченка.
Уже повість «Краса і сила» (до речі, сам Винниченко називав її, як і більшість своїх повістей, оповіданням) була загалом вдалою спро¬бою письменника відійти від застарілих літературних стереотипів. Відійти навіть у стилістиці. Так, перед тим як подати портрет Мотрі, героїні повісті, автор з неприхованою іронією говорить: «То була краса, що викохується тільки на Україні, але не така, як малюють деякі з наших письменників. Не було в неї ні «губок, як пуп'янок, червоних, як добре намисто», ні «підборіддя, як горішок», ні «щок, як повная рожа», і сама вона не «вилискувалась, як маківка на городі». Голов¬не ж, Винниченко в «Красі і силі» заглиблюється найперше саме у внутрішній світ людини, чого бракувало творам побутово-етногра¬фічного характеру в українській реалістичній літературі.Сюжетні перипетії розгортаються в повісті навколо взаємин Мотрі з двома парубками-злодіями —«гарним та здоровим», але слабоволь-ним, нерішучим Ільком і розумним, упевненим у собі, завзятим, хоча й зовні непривабливим, Андрієм. Обидва вони люблять Мотрю, а вона ніяк не може віддати перевагу котромусь із них, зробити вибір між «красою» і «силою». Врешті-решт, після того як Андрій тяжко пора¬нив у сварці Ілька і був засуджений, Мотря виходить заміж за Андрія і їде з ним у заслання... Не все тут психологічно вмотивовано. Як зазначала Леся Українка в своїй незакінченій статті про Винниченка (написана російською мовою, стаття ця, очевидно, мала бути надруко¬вана в журналі «Жизнь»), у «Красі і силі» «фабула и психологические перипетии все-таки оставляют много желать», оскільки «трагическая дилемма вьібора между красотой и силой, стоящдя перед героиней, далеко неясно виражена конкретними воплощениями ее». Але в той же час Леся Українка не відмовляла авторові повісті у проникли¬вому аналізі людських почуттів і, зокрема, вказувала на «замечательно верньїе и тонкие психологические штрихи в обрисовке внутренней драмьі Мотри» 2. Щодо цього особливо велику роль у «Красі і силі»
відіграють «естественньїе», за виразом Лесі Українки, монологи і діалоги героїв. Найменше розмірковуючи про почуття, переживання Мотрі, автор дає можливість «висловитись» їй самій, а відтак ми й одержуємо її психологічну характеристику:
« — Ха-ха-ха! Ти? Даси? Ану, спробуй, ану, ану ж, ну! Чого ти? На ще, на! Бий же! Тьху на тебе! Тьху у самі твої гарні очі!.. У, парши¬вий!.. А ти, сатано руда, не посміхайсь, не задавайсь! Ти думаєш, я не знаю твоїх думок? Знаю, знаю. Тільки ти не задавайся. Я йому плюю в морду, і піду до його, і буду ходить. На зло тобі буду ходить, бо він — гарний, а ти — рудий! І ось вам обом, прокляті, ось! — і, тикнув¬ши з ненавистю дві дулі, блиснула очима, насунула хустку й швидко пішла з двору».
На думку декого з дослідників, повість «Краса і сила», поза іншим, сповнена соціально-критичного пафосу. Мовляв, хоч Ілько і Андрій є злодіями, але, як заявляє один із них, то багачі «саме і грабують, бо деруть і з слабого, і з бідного — а я з бідного не деру», а отже, злочинні дії героїв твору породжені соціальними причинами, мають своїм джерелом звичаї капіталістичного ладу і т. п. Проте бачити в Ількові й Андрієві таких собі українських Робінів Гудів аж ніяк не доводиться. Мала рацію Леся Українка: «Конечно, среди воров и разбойников встречаются люди с чисто реформаторскими наклонно-стями, о чем свидетельствует вместе с историей и мировая литература, и народная поззия, но герой г. Винниченко ничем не напоминают зтого типа, они слишком мелкотравчатн и в чувствах и в поступках, позтому фраза Илька о том, будто они «з бідних не деруть», а только «з багачів», отзьівается лицемерием или авторской «вьідумкой», так как зти «идеи» вовсе не мешают приятелям фактически «драть» главньїм образом с крестьян, вовсе не принадлежащих к «багачам», а скорее равньїх по положенню самим героям» 1.
Мотиви осудження соціального зла на повен голос звучать у багатьох інших оповіданнях і повістях В. Винниченка, написаних ним напередодні та під час першої російської революції (а почасти й у наступні роки). І те, що пером Винниченка рухали тоді його нехай не в усьому чіткі й не завжди послідовні, але щирі соціалістичні переконання, засвідчила не тільки ціла низка його творів про трагічне становище селянства, затисненого в лабетах експлуатації і безправ'я («Контрасти», «Голота», «Біля машини», «Хто ворог?», «На пристані», «Голод», «Кузь та Грицунь» та ін.). Життєві «університети», що їх пройшов Винниченко, дозволили йому сказати чимало нещадної прав¬ди і про солдатчину («Боротьба», «Мнімий господін», «Честь»), і про тюремні будні («Темна сила», «Промінь сонця», «Маленька рисочка»), ' про побут та мораль ліберальствуючого панства, дрібнобуржуазної