Віктор Ющенко – українська надія чи міф?

Підсумовуючи результати кризи, газета “День” писала: ”Принципи монетаризму, яких дотримується створена Віктором Ющенком команда однодумців, у будь-якій іншій країні сприймалися б як єдино можлива ідеологія для центрального банку. У наших же умовах, коли виконавча й законодавча влади не можуть визначитися з курсом реформ, коли центробанк і реальний сектор працюють у різних “історичних” режимах, концепція “сильних грошей” виявляється непотрібною суспільству. Чи є вихід із нинішньої ситуації? Як довго можна суміщати несумісне – сильні гроші і слабку владу?”

Леонід Кучма в даній ситуації не подякував Вікторові Ющенку – навпаки, він виступив з різкою критикою політики Національного банку. У інтерв'ю агентству “Інтерфакс” Президент заявив, що “дехто хотів показати, що українська гривня стабільніша за американський долар чи японську ієну”. Він назвав недалекоглядною політику Національного банку, який “підтримує валютний курс тільки за рахунок валютних резервів”, коли попит на долар значно перевищує пропозицію. Кучма виступив про валютного коридору, закинув Нацбанкові надмірну самостійність і пообіцяв підпорядкувати його Кабінету Міністрів. Окрім того, відповідні служби дістали вказівку детально перевірити інформацію про зловживання вищих посадових осіб Національного банку. Зокрема, інформацію про будівництво у Києві спортивного комплексу з басейном, сауною, тренажерним залом для Національного банку. Журналісти були вельми подивовані: хіба подібними послугами не користуються інші державні службовці? Тоді чому про них нічого не згадується?На початку 1999 року голова Комісії Верховної Ради Віктор Суслов надав у розпорядження Верховної Ради документи, які лягли в основу обвинувачень на адресу Віктора Ющенка. Згідно з цими документами, в період від 12 травня 1997 року по 28 січня 1998 року Національний банк України розмістив на депозити в банку "Credit Suisse First Boston (Кіпр) Ltd.” валютні резерви НБУ в розмірі 580 млн. дол. З них не повернуто 85 млн. дол. Серед інших звинувачень комісії – перекачування валютних резервів України в московський “Національний резервний банк”, недоцільність врахування в якості застави облігацій державної внутрішньої позики (“газпромівок”) із погашенням в 2002 – 2005 роках, згода на дострокове погашення одного з депозитів облігаціями внутрішньої державної позики. Ющенка звинувачували у тому, що його брат Петро став акціонером “Першого інвестиційного банку” (цей факт було розцінено як початок формування в Україні фінансового угрупування на чолі з головою Нацбанку).

Віктор Ющенко одразу ж перейшов у наступ. Він заявив, що подасть у відставку, коли у правлінні банку знайдеться бодай одна нечесна людина. “Хай члени комісії Верховної Ради самі займуть керівні пости в НБУ і діють, як хочуть”. Віктор Суслов почав виправдовуватися: мовляв, порушення були, але підпису Ющенка немає на жодному документі. Ющенко знову пішов у атаку: ”Навіть якщо я не підписував документи, я несу відповідальність за дії своїх підлеглих”. Із цього часу, на думку журналіста Сергія Шевченка (“Столичные новости”) у депутатській свідомості відбувається психологічний перелом на користь Ющенка. Ось як він описує парламентське слухання справи Ющенка: ”В цей момент я розумію, що Віктор Андрійович – невиправний ідеаліст. Уявляєте, він депутатам показував слайди з графіками і діаграмами. Один мій знайомий, що був присутній на засіданні, поділився враженнями: ”Підлеглі Ющенка показували слайди, а народ позіхав і читав газети. І лише одна людина в кожній фракції або депутатській групі уважно стежила за тим, що відбувається, а потім жваво жестикулювала, показуючи, як потрібно голосувати. Рухівці, очевидно, розуміючи, що від них вже нічого не залежить, розважалися викрикуванням гасел”. Але жоден проект постанови, винесений на обговорення депутатів, не набрав достатньої кількості голосів. Ющенко оцінив події у парламенті наступним чином: ”Відбулася серйозна розмова, але якщо ми не об'єднаємося довкола стабілізації основ фінансової системи, ця розмова може ні до чого не привести”.

Виявилося також, що однієї заяви Ющенка про те, що він не балотуватиметься на пост Президента у 1999 році, виявилося замало. У ньому все ще вбачали Президента-2004. І тому парламентські слухання відкрили обличчя справжніх замовників фарсу. Несподівано (але чи так вже й несподівано?) вдарити по Ющенкові вирішив віце-спікер Верховної Ради Віктор Медведчук. “Є достатньо підстав вважати, що діяльність національного банку і, зокрема, його керівництво заслуговують оцінки не лише депутатської слідчої комісії, але й правоохоронних органів”, - заявив Віктор Володимирович. До речі, його також називали у числі ймовірних фаворитів президентської кампанії 2004 року.

Віктор Ющенко був змушений шукати союзників у оточенні Президента. Руку допомоги протягнув йому Олександр Волков. Але за певних умов. Умови Волкова для втомленого ударами долі Ющенка виглядали як умови кабальні. Фактично під вплив Волкова переходив банк “Україна” – те дітище, яке творили Ющенко та покійний Гетьман. Тепер же власником цього банку ставала комерційна структура “Укррос”, що контролювалася народним депутатом Володимиром Сацюком – особою, близькою до Олександра Волкова. Інший народний депутат, Валерій Хорошковський, отримав контроль над “Укрсоцбанком”. Окрім того, Віктор Ющенко увійшов до створеного за ініціативи Олександра Волкова Всеукраїнського благодійного фонду “Соціальний захист” і навіть погодився очолити наглядову раду Фонду. Але цей союз допоміг виграти час і ситуативно отримати перемогу над недоброзичливцями.

Близька до іншого українського “олігарха”, Віктора Пінчука (який також досить доброзичливо ставився до Ющенка), газета “Факти” вважає, що причиною парламентських слухань стало те, що “НБУ “закрутив” гайки політичним силам, що мають свої інтереси в фінансовій сфері, чим і накликав на себе опалу. Адже не секрет, що фракція ПЗУ прямо перенасичена банкірами, та й заява віце-спікера Віктора Медведчука... наводить на деякі роздуми. А якщо пригадати, що саме СДПУ(о) ініціювала створення цієї ж комісії, то висновки напрошуються самі по собі".