Віктор Ющенко – українська надія чи міф?

У квітні 1992 року Вадим Гетьман робить пропозицію Вікторові Ющенку стати першим його заступником. Ющенко погоджується. Фактично у цей час Вадим Гетьман очолює Національний банк України, і Вікторові Ющенку доводиться керувати справами банку “Україна”. На початку 90-х років Вадим Гетьман починає формувати своєрідне фінансове угруповання – один із перших вітчизняний “кланів”, які мали вступити в боротьбу за контроль над певними сферами економіки. Розподіл сфер впливу в економіці був неминучим. Вадим Гетьман запропонував механізми цивілізованої гри при розподілі економічного “пирога” між різноманітними фінансовими угрупованнями. Будучи внутрішньо чесною і порядною людиною, відстоюючи насамперед українські інтереси, Гетьман виявився романтиком і поплатився не лише становищем у суспільстві, а й головою…

У січні 1993 року Вадим Гетьман подав у відставку з посади голови Національного банку України і зосередився на парламентській діяльності. На свій пост він запропонував саме Віктора Ющенка. Для багатьох це було несподіванкою: Ющенко був маловідомою фігурою в українському істеблішменті, до того ж у нас за роки радянської влади звикли до геронтократії, а Ющенкові у той час було лише 39 років…

Ющенко повівся досить дивно. Отримавши довіру парламенту, він зосередився на вивченні макроекономіки і навіть взяв тривалу відпустку – “за станом здоров'я”. Досі залишається загадкою: чи дійсно мала місце серйозна хвороба Віктора Андрійовича, чи він просто мусів усамітнитися, аби вповні вникнути в курс справ діяльності Національного банку України. Але вже за кілька місяців народні депутати, що забули, як виглядає Віктор Ющенко, почали ремствувати: або нехай керує Національним банком, або нехай іде з посади…

Віктор Ющенко з'явився з тіні й енергійно почав проводити роботу з реформування української фінансової системи.

Насамперед він створив потужну команду фахівців-економістів, які стали на чолі Національного банку України. Першим заступником Ющенка став Володимир Стельмах – приятель і ровесник Вадима Гетьмана, людина, що пропрацювала в фінансовій сфері майже три десятиліття, виходець із тієї потужної когорти економістів, яку в брежнєвські часи почав формувати довкола Зовнішторгбанку СРСР легендарний міністр Тяжельніков. Виходець із Сумщини Володимир Стельмах був тією ланкою, яка у довгому ланцюгу людських взаємовідносин поєднала у професійному плані Віктора Ющенка з Вадимом Гетьманом. Другим заступником став Олександр Кїреєв – молодший колега Ющенка з часів Агропромбанку та банку “Україна”. Протягом семирічного перебування Віктора Ющенка на посаді голови Нацбанку України ці люди постійно перебували поруч із ним. Фактично, це була гвардія Вадима Гетьмана. Гетьман стояв дещо осторонь офіційної політики Нацбанку, але міг суттєво впливати своїми порадами на його діяльність.

У той час, коли Ющенко став головою Національного банку, в Україні відмічалася шалена криза. Грошові станки постійно штампували нові купюри. Девальвація карбованця сягала катастрофічних меж. Рівень заробітної плати населення був одним із найнижчих у світі (станом на 1993 рік середня заробітна плата в Україні становила близько $8 США). Ющенко запропонував Президентові Л.Кравчуку запровадити політику монетаризму в фінансовій сфері, що могло би суттєво вплинути на інфляційні процеси. Кравчук відмовився…Однак курс на монетаристську політику підтримав спадкоємець Кравчука – Леонід Кучма. За часів нового Президента Віктор Ющенко зберіг свою посаду. Він не творив власний політичний імідж – він стояв у стороні і спокійно спостерігав за тим, як журналісти і політологи самі творять його політичний імідж. Він не втручався в політичні справи – але політика крутилася довкола нього. Він волів залишатися людиною-загадкою. Лише одного разу Віктор Ющенко висловив свої політичні симпатії і написав заяву до щойно створеної Народно-демократичної партії. У 1996 році він став членом Політради Народно-демократичної партії. Але вже через рік він призупинив своє членство в НДП, вважаючи, що керівник Нацбанку не має права займатися політикою. Хоча на виборах 1998 року Народно-демократична партія активно використовувала “фактор Ющенка”, заявляючи, що “Ющенко – за НДП”. У багатьох регіонах подібні заяви спрацьовували позитивно.

Протягом 1994 – 1995 рр. ситуація у фінансовій сфері почала стабілізуватися. Завдяки монетаристській політиці Нацбанку, підкріпленій діями окремих політиків в уряді (В.Пинзеник, І.Мітюков, С.Тигипко), Україна дозріла до того, аби ввести свою власну національну валюту. У вересні 1996 року Ющенко “благословив” введення гривні в Україні. Протягом двох років гривня була досить стабільною грошовою одиницею. Ющенко повернув українцям віру в можливість стабільної економіки.

Коли у 1997 році закінчився термін повноважень Віктора Ющенка як Голови Нацбанку, Президенту підготували чотири досьє на людей, які би могли очолювати Національний банк наступні чотири роки. Перше досьє належало самому Ющенкові. Інші три – віце-прем'єру Сергієві Тигипку; голові Комісії Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності Вікторові Суслову та голові правління Укрексімбанку Олександрові Сорокіну. Віктор Ющенко, перебуваючи з візитом у Японії, дізнався, що вибір Президента знову впав саме на нього. На користь Віктора Ющенка спрацювали підтримка міжнародних фінансових кіл та позитивний імідж всередині України. На перешкоді не стало навіть те, що Ющенко незадовго перед повторним висуненням на посаду посварився з Павлом Лазаренком – конфлікт полягав у діаметрально протилежних підходах до питань облігацій внутрішньої позики та векселів. Згодом час покаже правоту Ющенка: саме ОВДП стали однією з основних причин обвалу гривні у серпні 1998 року. Неконтрольований прихід нерезидентів на внутрішній ринок державних позик у 1996 році згодом обернувся для Нацбанку втратою третини валютних резервів.