Національний банк Республіки Білорусь
Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків є встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин, яке здійснюється з метою прискорення розрахунків. Враховуючи, що діє система електронних міжбанківських розрахунків НБРБ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками країни встановлюються як виняток. Цей виняток може бути пов'язаний зі специфікою проведення банківських операцій, що мають постійний характер. Наприклад:
- під час здійснення операцій з продажу та купівлі валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі;
- під час розрахунків між банками за операціями, що мають постійний характер та великі обсяги.
Щоразу дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин надає НБРБ , за наявності обгрунтування банками доцільності цього.
Платіжна система України складається на поточний момент з таких компонентів: -система електронних міжбанківських розрахунків НБРБ;
-системи автоматизації роботи банків (програмні комплекси «Операційний день банку»);
- внутрішньобанківські платіжні системи;
- системи «клієнт-банк».
На стадії розроблення перебувають такі компоненти СЕГО:
- система масових платежів з використанням карток.
Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися:
- засобами системи електронних платежів НБРБ (СЕП НБРБ);
- засобами власної внутрішньобанківської платіжної системи (ВПС);
- через встановлення прямих кореспондентських відносин між комерційними банками.[8]
5. Валютне регулювання та контроль5.1. Становлення системи валютного регулювання. Становлення та розвиток валютного регулювання в країні прийнято вважати 1992р., коли Республіка Білорусь набула повного суверенітету. 20.03.1992 було прийнято постанову „Про тимчасовий порядок валютного регулювання валютних операцій на території Республіки Білорусь” - це був один із перших документів, котрий стосувався валютного контролю. У постанові було сказано, що НБРБ надаються функції виконавчого органу державного валютного регулювання; регулювання курсу рубля щодо іноземної валюти; ліцензування комерційних банків по операціям з валютними цінностями. Наступним етапом еволюції валютного регулювання став Указ Президента від 22.09.1994 „Про посилення контролю за проведенням валютних операцій в Республіці Білорусь”, згідно з яким відокремлювалися основні напрямки валютного контролю.
У 1995 році 8 лютого був прийнятий Указ Президента „Про встановлення порядку регулювання експортно-імпортних та валютних операцій та про підвищення відповідальності за порушення законодавства в області зовнішньоекономічної діяльності”. Цим документом були встановлені основні позиції валютного контролю щодо зовнішньої торгівлі, був уведений інструмент валютного контролю - паспорт угоди. 1.08.1996 Положення НБРБ „Про порядок проведення валютних операцій на території Республіки Білорусь” стало аналогом відсутнього на той час закону про валютне регулювання. Після цього документу було ще багато постанов та указів, котрі обмежували валютний обіг і на даний момент є чинним Закон від 22.07.2003 „Про валютне регулювання на території Республіки Білорусь”, який підтверджує досить жорстку валютну політику країни, що у деякій мірі призупиняє економічний розвиток країни.[6]
5.2. Класифікація та характеристика методів валютного регулювання. Основними методами валютного регулювання, якими користується, НБРБ є: - валютні інтервенції; - девальвація та ревальвація валют; - дисконтна (облікова) політика; - управління валютними резервами (диверсифікація); - валютні обмеження. Валютна інтервенція - це пряме втручання НБРБ у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте не вигідна для експортерів. Дисконтна політика є традиційним інструментом НБРБ для регулювання валютного курсу та для збереження валютних резервів. Регулювання рівня ставки рефінансування (облікової ставки) центрального банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, структуру грошової маси, рівень цін. Змінюючи розмір облікової ставки, НБРБ здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.