Становлення і зміцнення банківської системи України

Державне регулювання фінансових ринків сприяє збільшенню до¬віри населення до фінансових інституцій. У міру лібералізації економі¬ки воно буде посилюватись і деталізуватись з одночасним збережен¬ням і підтриманням ринкових сил та ініціативи учасників цих ринків.

2. НБУ як орган банківського регулювання та нагляду.Успішне ре¬гулювання центральним банком грошового ринку потребує наяв¬ності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структу¬ри, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні й необхідні функції що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтова¬ним і необхідним завданням держави. У більшості ринкових еко¬номік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяль¬ність центрального банку, покладають на нього завдання регулювання банківської діяльності. Що стосується нагляду за діяльніс¬тю банків, то його, крім центрального банку, можуть здійснювати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту. Наприклад, у Німеччині та Японії створені наглядові банківські структури під егідою мініс¬терства фінансів, які тісно співпрацюють з центральними банками (Федеральне відомство з контролю за банками в Німеччині і Бюро банків у Японії). Прикладом структури банківського нагляду, неза¬лежної від центрального банку й уряду, є Федеральна корпорація страхування депозитів у США, підзвітна Конгресу. В Україні органом банківського регулювання та нагляду є На¬ціональний банк.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

ПІД регулюванням банківської діяльності розуміють:

•використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг

і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

•ухвалення положень, що базуються на чинному законодавст¬ві й регламентують діяльність банків у вигляді нормативних ак¬тів, інструкцій, директив;

•застосування превентивних і протекційних заходів, які спря¬мовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної мо¬нетарної політики.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать:

• вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його

адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

• вимоги щодо ліквідної позиції банків;

•вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприк¬лад, установлення для банків нормативів, що регламентують мак¬симальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «вели¬ких» кредитів);

•обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існу¬ючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити непла¬тоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить: (т рефінансування комерційних банків центральним банком;

•створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів: