Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва

Зважаючи на зазначені фактори, українські банки надають перевагу опосередкованій участі в лізинговому бізнесі – створюють лізингові компанії. Тобто йдеться про непряму участь банківського капіталу у лізинговому бізнесі. Але, навіть обравши такий шлях, банк наштовхується на досить відчутну перепону – сума, яку він має право інвестувати, не повинна перевищувати 25% від його власного капіталу. Відтак невеликі та низьколіквідні комерційні банки не в змозі брати участь у лізингової діяльності.

Започаткував становлення ринку лізингових послуг АКБ Україна. У 1996 році при банку було створено Фінансово-лізинговий дім. Сьогодні в Україні діють також лізингові компанії Аваль-лізинг, Укрексім лізинг та Харківська регіональна лізингова компанія Реал банк.

Укладений договір між Реал банк та Державним лізинговим фондом (ДЛФ), копманія працює частково на отримані від нього бюджетні кошти. Так, у вересні минулого року на її рахунок надійшло 3 млн.грн. Обєктом цієї угоди є сільськогосподарська техніка, яку надають у лізинг під 15% річних у середньому на 5 років. Для порівняння: за задійснення лізингової операції компанія Аваль-лізинг нараховує до 30% річних. Така послуга вигідніша,ніж отримання кредиту в банку.

У перспективі, після внесення відповідних змін до законодавчонормативної бази України, доцільно поширити практику прямої участі банків у лізинговому бізнесі. Здійснюючи лізингові операції, банк відкриває для себе джерело нових доходів у вигляді компенсійних витрат. Позитивним моментом є також те, що заставою слугує майно, яке надаєтьсяу лізинг.

3.Перспектива розвитку лізингу в Україні

На сьогоднішній час, враховуючи відсутність у підприємств власних засобів і їх тяжке фінансове становище, розвиток лізингу являється практично єдиною можливістю придбання необхідного обладнення машин і інших основних засобів. Важливо, що сфера лізингового законодавства активізує розширення збуту продукції, а не напівфабрикатів або сировини.

До приняття закону лізингова діяльність у вітчизняній економіці частково регулювалася Цивільним кодексом, Законом Про оренду, постановами Кабінету Міністрів України від 18.09.97р. №3031 Про створення державного лізингового фонду. Але навіть за відсутності закону Про лізинг в Україні все таки функціонував ряд лізингових компаній, обєднаних у Всеукраїнську асоціацію лізингу Укрлізинг.

Найгодовніше завдання на теперишньому етапі і в майбутньому для субєктів лізингової діяльності – це створити потребу в лізингових послугах, тобто сформувати кон’юктуру лізингу.

Україні потрібно також організувати тісне співробітництво з європейскою асоціацією лізингових компаній та вжити на урядовому рівні заходів до приєднання до Оттавської конвенції 1988 про міжнародний лізинг.

Лізинг потрібен Україні з багатьох міркуваннь:

● можливість одержати додаткові інвестиції від іноземних партнерів;

● лізингові операції залучають великі кошти банків, АТ, тощо;

● привабливий для споживача – через оренду основних засобів господарських товариств.

Однак у законі "Про лізинг" зовсім не знайшла відображення проблема сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів. Світовий лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б виступати по лізингованих об’єктах лізингодавцями.Така схема була поширена на початковому етапі розвитку лізингу в сусідніх країнах, наприклад, у Білорусі. І це правильна схема, оскільки лізингові компанії, що виникають на пострадянській території, нечисленні, малопотужні й не володіють достатньою мірою технікою лізингування. Вітчизняним лізинговим компаніям також потрібна операція сублізингу, оскільки при відсутності замовлень лізингоодержувач змушений сам вдаватися до сублізингу.