Основні операції та документи банківської справи
Оплативши вексель, банк платника письмово повідомляє про це банк векселеутримувача, а сам вексель вручає платнику. Якщо вексель не оплачений у строк, банк повинен наступного дня передати його нотаріусу (судовому виконавцю) для протесту. Банк несе відповідальність за наслідки ненадання векселя для протесту. Несплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселеутримувачу за його вимогою. Усі видатки банку з пересилання, протесту, збереження векселів відшкодовуються йому векселеутримувачем понад комісійної винагороди. Доміціляція векселя полягає в дорученні векселедавця чи трасата банку сплатити за векселем у встановлений термін за рахунок заздалегідь внесеної в банк суми чи за рахунок решти грошей, наявних на його рахунку. Свою згоду бути доміціліатом банк виражає на лицьовому боці векселя словами “Як аваліст за... ” і підписом. Оплата такого векселя гарантована і швидко здійснюється, якщо платник і одержувач за векселем обслуговуються банком-доміціліатом. В іншому випадку буде потрібен час для пересилання векселя і платежу між банками. За цю операцію банк може стягувати з платника комісійну плату, особливо якщо його розрахунковий рахунок знаходиться в іншому банку.
Для широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних відносин, висока довіра їх суб’єктів один до одного, високий рівень розвитку вексельного права.
На жаль, в Україні всі ці умови тільки починають формуватися, що не тільки стримує розвиток вексельного обігу, але й призводить до використання векселів у незаконних операціях. Тому необхідний особливо ретельний контроль за вексельними розрахунками. З цією метою Указом Президента України від 2.11.93 запроваджено обмеження платежу за одним векселем граничною сумою в 1 млн. крб., заборонені видача та індосування векселів за межі України, встановлено, що господарчі органи зобов’язані купувати бланки векселів тільки в комерційних банках зі сплатою мита до держбюджету, а банки зобов’язані забезпечити друк, збереження, облік і продаж вексельних бланків.
2. Факторингові операції
Факторинг – це специфічна послуга, що надається банками своїм клієнтам у зв’язку з їх розрахунково-платіжним обслуговуванням. Головна мета факторингу – забезпечити постачальнику своєчасну оплату відвантажених товарів. Основний механізм досягнення цієї мети – надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов’язання платника. Тому у факторингу поєднується багато банківських послуг: розрахунково-платіжні, кредитні, аудиторські, інформаційні, проведення обліку та ін. [24, 34].
На відміну від країн з розвиненою ринковою економікою, де факторинг широко розвинений, в Україні факторингові операції почали розвиватися у 1989-1991 рр. при першій хвилі формування мережі комерційних банків.
Факторинговими операціями займаються факторингові відділи банків чи спеціалізовані фірми, що зазвичай є дочірніми компаніями банків (чинники).
Зміст і послідовність факторингових операцій показані на рис. 3.2 [34].
Підприємство (постачальник) укладає з чинником договір про факторингове обслуговування, яким він уступає право на отримання платежу за своїми борговими вимогами на певних умовах. Для укладення такого договору чинник ретельно вивчає економічний і фінансовий стан підприємства, сферу його діяльності, характер зв’язків та ін. Це необхідно для визначення того, наскільки обґрунтовано підприємство надає відстрочку платежів своїм постачальникам і наскільки великий ризик його кредитування. З урахуванням цих оцінок визначається доцільність, а також умови і вартість факторингового обслуговування. З підприємствами невеликої кредитоспроможності чинник може взагалі відмовитися укладати договір чи встановити низьку межу оплати розрахункових документів постачальника, високу ставку відсотка за кредит і розмір комісійної винагороди.
Рис. 3.2. Зміст і послідовність факторингових операцій
У договорі може передбачатися ряд умов, що захищають інтереси сторін: відкритий чи закритий договір; з правом регресу чи без нього; з попередньою оплатою або без неї; з повним чи частковим обслуговуванням та ін.При відкритому договорі до відома всіх дебіторів даного підприємства доводиться про його укладення з пропозицією здійснювати платежі безпосередньо чиннику. При закритому договорі дебітори не повідомляються про укладення такого договору і підприємство розраховується з чинником самостійно. Найчастіше укладаються відкриті договори.