Основні операції та документи банківської справи

У практиці допускається доручення за векселем третьої особи – аваль. Поручитель повинен вказати, за кого він дає аваль – за себе чи за індосантів. Аваліст несе за векселем таку ж відповідальність, як і особа, за яку він дав поручительство. Але після сплати векселя він стає його власником і набуває права вимоги від того, за кого він дав доручення, і від тих осіб, які зобов’язані за векселем перед останнім.

Аваль зазначається на лицьовому боці векселя словами “Враховувати за аваль” і підписом.

Завершальною стадією обігу векселя є його оплата. Векселеутримувач повинен пред’явити вексель до оплати або у встановлений термін, або у два наступних робочих дні. Для оплати вексель пред’являється або платнику, або третій особі – доміціану, якому доручено його сплатити. При оплаті платник має право вимагати від векселедавця передати йому вексель з розпискою про одержання платежу.

Важливим моментом руху векселя є відмова в оплаті чи акцепті. Вона повинна бути нотаріально засвідченим актом протесту, що дає право векселеутримувачу пред’явити позов через арбітраж будь-якій особі, яка зобов’язана сплачувати за векселем. Особа, що сплатила позов за векселем, має право вимагати оплати в порядку регресу від інших осіб, які підписали вексель. Така солідарна відповідальність істотно підвищує довіру до векселя і його ліквідність. Розмір позову включає суму векселя, відсотки, пеню за затримку платежу, понесені витрати.

Векселі, що з’явилися в обігу у зв’язку з оплатою товарів, робіт чи послуг, називаються комерційними. Від них необхідно відрізняти ”товариські” або ”бронзові” векселі, що виписуються без реальних поставок товарів (або послуг) з метою отримання грошей шляхом їх обліку у банку. Поява таких векселів у значних обсягах дестабілізує грошовий обіг.

Простий вексель відрізняється від перекладного тим, що векселедавець і платник за ним – одна й та ж особа. Векселедавець за простим векселем має такі ж зобов’язання, як і акцептант за перекладним. Тому реквізити простого векселя дещо відрізняються від реквізитів тратти. Наприклад, у ньому немає назви платника і замість наказу сплачувати – наявна обіцянка здійснити платіж. Він теж може індосуватися і, отже, обертатися. Але ймовірність виписки простого векселя без реальної угоди, тобто ”товариського” або ”бронзового”, значно вища, ніж при використанні тратти. Тому прості векселі у практиці розрахунків застосовуються значно рідше, ніж перекладні, і тільки у внутрішньому обігу.

Крім комерційних, на практиці часто використовуються банківські векселі. Векселедавцем і платником виступає один і той же банк. Векселі відомих банків, що користуються високою довірою, є надійними платіжними документами та у ліквідності мало чим поступаються наявним грошам. Найчастіше банківські векселі використовуються тоді, коли здійснення розрахунків шляхом звичайних документів (доручень, чеків та ін.) ускладнене.

Подібно до банківських векселів, у розрахунках намагаються використовувати банківські сертифікати (депозитні та ощадні). Обіг банківських сертифікатів, виписаних на пред’явника, здійснюється простою передачею боржником кредиторові в погашення боргу, іменних – шляхом індосування.

Використання векселів як засобу платежу припускає активну участь у вексельному обігу банків через дві основні їх функції – кредитну і розрахункову.У своїй кредитній діяльності банки широко використовують вексель як об’єкт кредитування, видаючи під них такі види кредитів: обліковий (дисконт), заставний та кредит для рефінансування векселів.

Розрахункова діяльність банків полягає у виконанні доручень клієнтів з оплати векселів шляхом проведення двох операцій: інкасування та доміціляції.

Інкасування векселя полягає у виконанні банком доручення векселеутримувача щодо стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує комісійну винагороду.

Доручення на інкасування здійснюється передачею векселя банку з написом на зворотному боці “Сплатіть за наказом... банку. Валюта на інкасо” і підписом власника векселя. Банки приймають на інкасо тільки векселі з оплатою в місцях, де є заклади банків. Прийнявши такий вексель, банк повинен вчасно переслати його в банк за місцем платежу і повідомити платнику про інкасування векселя.