ЯК ЛЮДИНА ПІЗНАЄ ВСЕСВІТ

Постійне вдосконалення способів пізнання особливо

добре можна простежити на прикладі астрономії. Про¬тягом сторіч астрономія була оптичною наукою. З усієї багатющої сукупності електромагнітних випромінювань, що пронизують космічний простір, дослідники Всесвіту могли вивчати тільки видиме світло.

І хоч в атмосфері Землі, крім «оптичного вікна», існує ще й «радіовікно», аж до кінця першої половини XX сторіччя космічні радіохвилі не вивчалися, незва¬жаючи на те, що радіо було винайдене на самому почат¬ку нашого століття. Це пояснюється тим, що енергія космічного радіовипромінювання мізерно мала, а при¬ймальні прилади, достатньо чутливі для його реєстра¬ції, з'явилися тільки після закінчення другої світової війни.

Радіоастрономічні дослідження одразу набагато роз¬ширили можливості вивчення космічних процесів і за порівняно короткий час дали безліч унікальних відомо¬стей про Всесвіт. Радіохвилі добре проходять крізь між¬зоряне середовище і тому містять інформацію про такі космічні об'єкти, від яких світлові промені до нас не доходять. Крім того, космічне радіовипромінювання дуже в багатьох випадках пов'язане з бурхливими фі¬зичними процесами, що відбуваються в різних куточках Всесвіту. А саме такі процеси становлять найбільший інтерес для науки.

За останні роки завдяки розвитку космічної техніки астрономія перетворилася на всехвильову науку. Зо¬крема, дуже цікаві дослідження в інфрачервоних, уль¬трафіолетових і рентгенівських променях проводились на радянських пілотованих станціях «Салют», а та¬кож на радянських і американських штучних супут¬никах Землі. Особливо цінні відомості були здобуті в рентгенівському і гамма-діапазонах електромагнітних хвиль.Якісно нові горизонти пізнання відкриває й поєд¬нання нових методів з тими, які існували раніше. Наприклад, розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з вивченням космічних явищ, значно полегшується в ре¬зультаті паралельних оптичних, радіоастрономічних і космічних досліджень, порівняння даних, здобутих різними методами. Зокрема, тільки за цієї умови можна зрозуміти фізичну сутність ряду спостережень, викона¬них з космічних орбіт.

Аналогічні приклади неухильного розширення можливостей наукового пізнання можна навести і з галузі фізики, де створення дедалі потужніших прискорювачів елементарних частинок дає змогу проникати у потаємні сфери мікросвіту.

Вся історія розвитку фізики, астрономії, а також інших природничих наук переконливо свідчить про без¬межні можливості людського пізнання, про те, що в міру виникнення тих чи інших наукових завдань рано чи пізно людина знаходить і методи їх розв'язання.

Діалектика наукового пізнання. Сучасні захисники релігії прагнуть створити враження, що науці властива неповнота, що вона не може дати досить глибоких знань про світ.

«Міцна 1 надійна основа для науки недосяжна,— твер¬дить католицький філософ І. Бохенський у своїй книжці «Шлях до філософських роздумів», виданій у Фрейбурзі в 1960 p.— Оскільки наукові знання уточнюються і по¬глиблюються, науковий метод пізнання ненадійний»'.

О. О. Осипов, діяч руської православної церкви, .який порвав з релігією, розповідав, що в бесідах з ним деякі керівники руського православ'я не раз говорили про те, що науці довіряти не можна, оскільки наукові уявлення змінюються.

Такими є твердження сучасних богословів. А яка ж дійсність? Чи змінюються з часом наукові уявлення?

Так, у міру відкриття нових фактів змінюються. Особли¬во часто це відбувається в наш час — епоху науково-технічної революції, надзвичайно бурхливого розвитку природознавства.

Проте, чи означає це, що захисники релігії мають рацію, чи, навпаки, змінюваність наднових уявлень го¬ворить про силу науки, про її необмежену здатність дедалі глибше пізнавати навколишній світ?

Аналізуючи закономірності наукового пізнання, В. І. Ленін у своїх «Філософських зошитах» визначив головну, основоположну рису людської діяльності з ви¬роблення нових знань дуже точною і місткою формулою: «Істина є процес» '.