ЯК ЛЮДИНА ПІЗНАЄ ВСЕСВІТ
наукові уявлення мають обмежений характер і не мо¬жуть охопити всієї нескінченної різноманітності ма¬теріального світу.
Вище вже було зазначено, що діалектичний мате¬ріалізм виходить з визнання існування об'єктивної реальності, об'єкта незалежно від суб'єкта, від його свідомості. В той же час об'єкт і суб'єкт розглядаються в єдності, у взаємодії.
Діалектичний матеріалізм визнає і вплив об'єкта на суб'єкт пізнання і активну роль останнього. Оскільки об'єкт пізнання виступає через призму пізнавальної активності суб'єкта, що здійснюється на основі практи¬ки і заради практики і перевіряється практикою, він є предметом пізнання, який не може бути повністю зведений до об'єкта пізнання '.
В той же час будь-яка наукова абстракція є право¬мірною лише в тому випадку, коли вона відбиває вла¬стивості реального світу. Необхідність зв'язку теоретич¬них побудов з реальною дійсністю відзначали багато дослідників. «Фізика,— говорив, наприклад, А. Ейн¬штейн,— має справу з математичними поняттями, однак ці поняття набувають фізичного змісту лише тоді, коли їх зв'язок з об'єктами досліду чітко визначений».
Об'єкти науки — це насамперед фрагменти, аспекти матеріального світу, що їх виділяють у процесі пізнан¬ня. Однак учені у своїй пізнавальній діяльності мають справу не тільки безпосередньо з об'єктивною реальніс¬тю самою по собі, а й з її теоретичним образом. Ця обставина досить істотна: вона дає змогу зрозуміти, чому різні теорії, незважаючи на те, що вони стосуються одного й того самого матеріального світу, приписують йому різні властивості.
У цій ситуації немає нічого містичного. «Вона пояс¬нюється тим, що різні теорії можуть висвітлювати різні аспекти об'єктивно-реального світу чи одні й ті ж самі його аспекти, проте з різним ступенем глибини й точності» '.
Матерія нескінченно різноманітна і невичерпна, і в процесі її пізнання людина виділяє, вичленовуе лише певні явища, об'єкти, зв'язки і відношення.
Отже, наукове знання відображає не тільки власти¬вості об'єктивної реальності, а й властивості пізнаючого суб'єкта.
Тому наукова картина світу — це завжди кінцевий «зріз» нескінченно різноманітної матеріальної дійснос¬ті, характер якого залежить не тільки від властивостей самої матерії, а й від суспільно-пізнавальної діяльності людей.
Теоретичні моделі. Одним з необхідних етапів науко¬вого дослідження є побудова теоретичних моделей об'єк¬тів і явищ, Що вивчаються. Будь-яка модель — це завжди певна ідеалізація. Ми не можемо досліджувати явище в усіх його незліченних і нескінченно різноманітних реальних зв'язках. Тому при теоретичному моделюван¬ні якісь зв'язки враховуються, вичленовуються, щоб виділити у явищі головне, а якісь другорядні відкида¬ються.
На жаль, іноді забувають, що теоретична модель — це лише наближене відображення реальної дійсності, своєрідний інструмент для вивчення об'єктивного світу, і ставлять знак рівності між моделлю і дійсністю. Інак¬ше кажучи, реальному світу приписують усі властивості теоретичної моделі.
Зрозуміло, якщо в основі моделі лежать надійно встановлені дані і правильно підмічені закономірності
відповідних природних процесів, то вона дає більш-менш точний опис сутності явищ, які вивчаються. Коли б це було не так, то побудова моделей позбавилася б усякого смислу.
І все ж реальну дійсність і модель як відображення певних її аспектів ототожнювати не можна: природа завжди багатша і різноманітніша від будь-якої теоре¬тичної схеми.
Автоматичне перенесення властивостей моделі на реальний світ особливо неправомірне і небезпечне тоді, коли йдеться про фізичні й астрофізичні моделі, в яких широко використовується математичний спосіб опису явищ. При цьому нерідко застосовується найвищою мірою абстрактний математичний апарат.