Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)
Обширні декоративні панно суцільним східним килимом вкривали стіни і фасади мечеті. Про щойно зведену мечеть Бібі-Ханим середньовічний історик Шеріф-Ед-Дін писав
так: «Цей купол був би одиноким, якби небо не було його повторенням; одинокою була б ця арка, якби Млечна Путь не була її парою».
Та соборна мечеть загинула. Загинула внаслідок пихи її будівничого: Тімур не зважав на те, що неможливо безмежно збільшувати розміри будівлі, не враховуючи особливостей місцевого зодчества та якостей будівельних матеріалів. Величезні купольні конструкції у прямому розумінні цього слова «висіли у повітрі» і перший же удар землетрусу звалив їх. Століття мечеть простояла в руїнах і була відновлена лише в другій половині ХХ століття, але вже в залізобетоні.
Резиденція Тімура була розташована в міській цитаделі, що знаходилася біля західної межі міста, на високому пагорбі. Південна і східна брами цитаделі поєднували її з містом.
Торгівельно-ремісничим центром Самарканду була площа Регістан (рис.7.19; 7.20), біля якої при Тімурі побудували багатогранний в плані торговельний павільйон (Чор-Су), перекритий куполом. Від нього до шести міських брам розходилися вулиці міста. Головною в Самарканді була вулиця, що з’єднувала Чор-Су з Бухарськими воротами та воротами Ахані. При Тімурі її розширили і вона перетворилася на критий торговельний пасаж. До неї
на північному заході примикали два крупних монументальних комплекси – соборна мечеть Бібі-Ханим і медресе-Ханим.
Друга вулиця, не менш важлива, з’єднувала східну браму цитаделі з воротами Фірюзи, через яку проходив шлях на Шахрісабз – батьківщину Тімура.
Після Тамерлана правителем у Самарканді став його онук – «вчений на троні», астроном Улугбек. При ньому побудовані обсерваторія, кілька шкіл та інші цивільні споруди, а в 1420 році - медресе Улугбека (рис.7.21). Своїм східним фасадом медресе виходить на площу Регістан (це слово означає «піщане поле»).
В плані медресе Улугбека являє собою ансамбль будівель, згрупованих навколо замкнутого прямокутного двору. Західну сторону двору займала мечеть, що слугувала одночасно й аудиторією. Навкруги двору йшли два яруси відкритих зовні арок лоджій, за якими ховалися келії для учнів. Середина східної сторони двору зайнята грандіозним пештаком з арочним отвором, що зв’язує двір медресе з площею Регістан. Такі ж пештаки, але меншого розміру, розташовані з трьох інших внутрішніх сторін медресе. Західний пештак слугує монументальним входом до мечеті. По кутах медресе Улугбека здіймаються чотири мінарети.Найвизначніші архітектурні елементи медресе Улугбека – це, безперечно, великі пештаки, особливо головний, що звернений на площу Регістан. Портал цей має чисто декоративне значення. Створюване ним враження монументальності і величі досягається надзвичайно простими прийомами, в першу чергу перевищенням розмірів портальної ніші. Архітектура медресе Улугбека взагалі оперує не важкими цегляними масами, а легкими, декорованими орнаментами, поверхнями. Рельєфні деталі стін у вигляді карнизів, виступів, рустовок, які б свідчили про важкість і масивність стін, майже відсутні. Дрібний орнамент до того ж викладений діагональними візерунками, та ще й блакитними й синіми кольорами, незвичними для важкого будівельного каменю, відволікають від думки про важкість будівельних матеріалів.
Незважаючи на безперервні феодальні війни й переміщення столиці ханства в Бухару, у XVII столітті забудова Регістану продовжувалася. Площа набула того вигляду, в якому ми можемо її бачити після проведеної у другій половині ХХ століття ретельної реставрації.
У 1616 – 1636 роках на місці занепалої ханаки (монастирської обителі) Улугбека намісник бухарських ханів у Самарканді Ялантуш-Бійбахадур побудував нове медресе, назване Шир-дор («маюче левів»), тому що на мозаїках тімпанів на пештаку зображені гривасті смугасті хижаки, що переслідують білих ланей на тлі сонячних дисків (рис.7.22).
Шир-дор стоїть напроти медресе Улугбека, утворюючи традиційний для Середньої Азії ансамбль «кош», тобто парний. Головний фасад Шир-дору відтворює основні членування медресе Улугбека, але в інших пропорціях, значно відмінних формах і з іншою художньою технікою декоративного оформлення. Вперше в Середній Азії ім’я зодчого – Абдул-Джаббара – введено в орнаментовані написи. Планування будівлі, порівняно з медресе Улугбека, спрощене, хоча це теж дуже велика споруда – її загальні розміри в плані – 70х56 м, розміри внутрішнього двору – 38х38 м.