Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)

Найвищий у Бухарі мінарет – Калян – побудований у ХІІ столітті. Він має стрункий круглий стовбур, який утончується вгору і увінчується ліхтарем. Стовбур поділений на горизонтальні смуги, виконані килимною цегляною кладкою. Діаметр мінарета внизу – 9 м, угорі – 6 м, загальна висота споруди – 45,6 м. Характер кладки примушує згадати мавзолей Саманидів, де також сама стіна одночасно була художньо-декоративним елементом завдяки фігурній цегляній кладці. Купольне приміщення всередині ліхтаря на вершині мінарета оточене обхідною галереєю, через отвори якої призивали на молитву відразу 16 глашатаїв-муедзинів. Тут виконували і страти – останню жертву скинули з мінарета Калян у 1884 році.

Збудована у першій половині XV століття мечеть Калян – третя в історії Бухари соборна мечеть (джамі). Перша, побудована ще в 1121 році, була спалена Чінгісханом.

Друга, споруджена у ХІІІ столітті, через вади конструкцій зруйнувалася сама. Мечеть Калян поєднує в собі елементи колонного і купольного типів. Напроти її головного фасаду в 1535 – 1536 роках було побудоване медресе Мірі-Араб. Ці дві пам’ятки утворили найбільш великий в Бухарі архітектурний ансамбль «кош», що означає «подвійний». Відкритий майданчик між джамі і медресе став головним громадським форумом міста, де торгівля і ремесла поєднувалися з культовим центром (рис.7.5).

У силуеті Бухари виразно контрастують вертикалі мінаретів та пласкі дахи житлових кварталів «махалля». Величезними розмірами також виділяються громадські будівлі. На вузькі вулички міста здебільшого виходять тільки двері. Всі приміщення як житлових, так і громадських і культових споруд згруповані навколо внутрішніх дворів (рис.7.6; 7.7).

У центрі Бухари знаходиться фортеця правителя – арк (рис.7.8). Поруч і навколо – шахристан. Далі йде зовнішнє місто – рабад. Арк містив у собі житло еміра, тронний зал, поліцейську управу, склади одягу, килимів, начиння, скарбів. Тут були також арсенал, в’язниця, ювелірні та інші майстерні, монетний двір, мечеть, мазари (мавзолеї), інші будівлі.

Масивна брама арку вирішена у вигляді порталу з двома баштами з обох боків проходу й загратованою арочною галереєю зверху. За галереєю ховається музичний павільйон. У ньому впродовж доби спеціальним оркестром виконувався цикл музичних творів, за яким мешканці вели відлік часу. З айвану, що знаходився перед музичним павільйоном, члени сім’ї еміра дивилися на свята і страти на площі Регістан перед арком.

Своєрідний архітектурний ансамбль XVI – XVII століть Лябі-хауз утворений трьома монументальними будівлями: медресе Кукельдаш на півночі, ханакой (монастирською обителлю) на заході та медресе Надіра Діван-бєгі на сході. З півдня вздовж площі проходила торговельна вулиця (рис. 7.9).

Організуючим центром ансамблю був відкритий басейн Лябі-хауз, що означає «біля водоймища». Невеликий за площею (46х36 м), він завжди затінений високими чинарами. В «у середні віки тут розташовувався чайний базар.

Головний елемент ансамблю – найбільше в Бухарі медресе Кукельдаш, споруджене в 1568 – 1569 роках. Воно організовано за традиційною схемою східного духовного училища – інтернату. Розміщені навколо великого двору житла для учнів – худжри – являють собою трьохдільні приміщення, що складаються з айвана, житлового та господарського приміщень. Особливою красою виділяється зірчасте багатокольорове майоликове облицювання зовнішніх і внутрішніх стін медресе. На самому березі Лябі-хауза знаходиться будівля ханаки Надіра Діван-бєгі, зведена в 1619 – 1620 роках. Вигляд пам’ятки незабутній. У дзеркалі басейну віддзеркалюється пештак з дуже стрункою центральною аркою, вкритою суцільним килимом кахельної мозаїки. Завершує ансамбль фасад незвичного по архітектурі медресе Надіра Діван-бєгі.На торгові вулиці міста виходили численні крамнички, поставлені впритул одна до одної. Деякі з таких вулиць були критими. На них виходили і великі торговельні приміщення, поставлені на перехрестях вулиць. Одне з них – Такі-Заргарон (Купол ювелірів). У цій будівлі реалізована ідея просторової реконструкції, коли розпір центрального купола на перехресних арках (вони зроблені, аби купол був легшим) гаситься куполами меншого розміру, розташованими навкруги великого купола. Такі складні конструкції куполів характерні для пізньофеодального періоду. Їх застосування підвищило стійкість куполів при землетрусах. Завдяки цьому торговельно-купольне приміщення Такі-Заргарон не тільки дійшло до наших днів, а й досі застосовується за прямим призначенням. Внутрішній простір цієї монументальної будівлі, що має в плані розміри 44х44 м, завжди наповнений свіжим повітрям і добре освітлюється сонячними променями (рис.7.10).

Еволюцію середньоазійського зодчества періоду середньовіччя краще за все можна простежити на прикладі пам’яток, що збереглися в Самарканді. Цьому місту більш ніж 2500 років. Воно виникло у V столітті до нашої ери. В 329 році до нашої ери літописи згадують Мараканду (так назвали це місто греки) в зв’язку з походами Олександра Македонського. В 1220 році місто було вщент зруйноване монгольськими нашестями, а його населення повністю винищене. Після смерті Чінгісхана в 1227 році монгольська держава розпалася. Новий підйом культури довго затримувався жорстокими феодальними міжусобними війнами. Та всупереч цьому в XIV столітті була створена велика держава Тімура і Тімуридів. Тімур (Тамерлан) перетворює Самарканд на столицю – «обличчя світу». Славнозвісність міста виходить далеко за межі Середньої Азії (рис.7.11).