Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)

Починаючи з VI століття в Середній Азії все частіше будуються укріплені житла для феодалів. Феодальний замок – кьошк – був немов би продовженням високої (4 – 8 метрів) платформи, розміщеної в середині концентричних огорож. Їх висота понижується до периферії, що забезпечує обстріл зовнішніх стін з більш високих внутрішніх. Масив кьошку розширювався внизу, надаючи йому стійкості. Зовнішня поверхня його стін була гофрованою. Напівциліндричні хвилі облегшують стіну, надають їй жорсткості. В результаті регулюється процес висихання стін, попереджується утворення тріщин, збільшується кут обстрілу розміщених між гофрами в товщі стіни бійниць. Окрім того, гофри оживляють одноманітну поверхню глиняних стін, підсилюючи їх пластичність.

Між рядами стін оселялися воїни, ремісники-селяни. Комплекс здебільшого розташовувався на пласкій рівнині і мав зазвичай геометрично правильне планування (рис.7.1).

Наприкінці VII – початку VIII століття нашестя арабських завойовників на «країну тисячі міст», як називали тоді Середню Азію, не залишило і сліду від дуже давньої і високої цивілізації, пов’язаної зі світом елліністичної та буддійської культур. У IX столітті араби були вигнані, але принесена ними релігія – іслам – знайшла підгрунтя для свого розвитку, оскільки сприяла закріпленню тут феодальних відносин, які склалися ще з VI століття. Будівлі мусульманського культу – мечеті, мінарети, мазари (мавзолеї), медресе – стали звичними у середньоазійському пейзажі. За арабськими містобудівними принципами стали споруджуватись і міста Середньої Азії. Навколо фортеці правителя, що називалась арк, оселялися його родичі, наближені особи та слуги. Там же розміщували адміністративні споруди, караван-сараї, яскраві й барвисті східні базари. Цю частину міста – шахристан – оточували ще однією високою стіною, а інколи й глибоким ровом, наповненим водою. Навколо стіни, у тісних кварталах з вузенькими кривими вуличками, мешкали ремісники,

дрібні торгівці та інший простий люд. Для правителя він був не менш небезпечний, ніж його войовничі сусіди. Це зовнішнє місто – рабад – обносили третім кільцем надійних укріплень (рис.7.2). І шахристан, і рабади складалися з окремих, повністю автономних кварталів (в Узбекистані їх ще й зараз називають «махалля»). В кожному такому кварталі були свої громадські та культові будівлі, лазні і т.ін. На торговельних шляхах між містами для захисту від грабіжників будували невеликі фортеці – рабати (рабат – означає «фортеця»), які надавали притулок купецьким караванам, тобто виконували одночасно і функції караван-сараїв.

Поруч із сучасним узбецьким містом Навої на стародавньому караванному шляху збереглися залишки караван-сараю Рабат-і-Малік ( XI століття). Це була досить велика споруда, що включала постоялий двір, котрий міг прийняти і нагодувати одночасно декілька караванів (рис.7.3). Розміри караван-сараю в плані – 86х86 м. Центр фасаду відмічений великим портиком – пештаком. Силуети сторожових веж і величезний вхідний портал пештак здалеку привертали увагу. З більш близьких відстаней добре читалася пластика півциліндричних виступів на стінах, подібних гофрованим стінам кьошків. Підійшовши впритул, можна було милуватися візерунками, які прикрашали портал. Усе декоративне оздоблення виконане за допомогою фігурної кладки з личкувальної цегли, яка вкривала масиви сирцевих стін.

По боках від порталу йшли потужні «гофровані» півбаштами стіни, а на кутах височили мінарети, увінчані арочними ліхтарями.

Бухара – одне з великих середньовічних міст Середньої Азії, в Х – XI столітті була столицею держави Саманідів. До того періоду відноситься одна з найбільш ранніх культових споруд регіону – мавзолей Ісмаїла Самані (рис.7.4). Його пропорції підпорядковані чіткій математичній основі: всі розміри будівлі кратні товщині стіни, яка прийнята за модуль. Перехід від квадратного приміщення до круглої основи купола здійснюється за допомогою тромпів, створених випуском рядів цегляної кладки. Зовнішні і внутрішні елементи взаємозв’язані: цоколь відповідає рівню підлоги. Віконця галереї освітлюють внутрішній простір. Оскільки в плані їх профілі зламані, пряме сонячне світло не попадає всередину і досягається спокійне рівномірне освітлення. Верхня галерейка імітує мотиви дерев’яного зодчества. Як відомо, куб – це символ Землі, а купол – подоба небосхилу, їх з’єднання – подоба Всесвіту. Таким чином, мавзолей Ісмаїла Самані в Бухарі за своєю формою являється моделлю Всесвіту.В архітектурі мавзолею зберігається спадковість зі старовинним зодчеством: розширення основного об’єму донизу нагадує кьошки, колони, які закріплюють кути, асоціюються з баштами ранньофеодальних будівель, декоративні колонки імітують форми середньоазійських дерев’яних колон. Стіна чітко ділиться на цоколь, тіло і легке зовнішнє увінчання. Додаткові куполки над кутами зорово зменшують розмір центрального куполу. Композиція строго центрична: всі фасади рівноправні, вхідні портали масштабні загальному об’єму будівлі й людині. Килимний декоративний візерунок зовнішньої поверхні стін одержаний конструктивно, у процесі самої кладки, а не як облицювання.

Головний ансамбль центру Бухари склався поряд із торговельним купольним павільйоном Чор-Су. Назва ансамблю – Пої Калян – означає «підніжжя великого». Мається на увазі, що архітектурний комплекс розкинувся біля підніжжя мінарета Калян (рис.7.5).