Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)

Шах-і-Зінда прекрасний звідусіль. І з вершини пагорбу, звідкіля бачимо два ланцюжки блакитних куполів, і знизу, де за аркою вхідного пештаку відкривається вузька барвиста вулиця порталів. І здаля, коли він здається сторінкою з казок Шехерезади. І зблизька – коли приголомшує буянням фантазії і фарб (рис.7.15).

В комплексі Шах-і-Зінда немає грандіозних величних споруд, проте все тут неповторне. Краще за всіх сказав про Шах-і-Зінда вчений ХІХ століття самаркандець абу Шахір-Ходжа: «Лазурні небеса відкрили взор захвату на лице епохи – вони не бачили будівель так прикрашених і нарядних, і бірюзовий купол неба відкрив очі – Місяць та Сонце – він не милувався такого кольору кахлями!».

У XIV столітті в Середній Азії склалася об’ємно-планувальна структура міста з ущільненою забудовою в міському центрі і менш щільною в передмісті, де розміщувалися садиби вельмож, сади та некрополі. Всі ці закономірності знайшли своє відображення в архітектурно-планувальній структурі міста Самарканда XIV – XVI століть.

У період правління Тімура в столиці його імперії – Самарканді – зводять найвищі і найпишніші мечеті, мавзолеї та інші будівлі. Не випадково усипальниця самого Тімура – Гур-Емір – найбільша серед середньовічних мавзолеїв Середньої Азії. Таким чином емір засобами архітектури та художнього мистецтва намагався зміцнити авторитет своєї необмеженої влади. В ансамбль мавзолею крім заупокійної мечеті входили медресе, гуртожиток для прочан і великий двір, навколо якого були об’єднані всі будівлі. Висота мавзолею – 36 м. На розрізі будівлі звертає на себе увагу потовщення середньої частини купола. Такий технічний прийом дозволяє значно зменшити силу розпору від купола (рис.7.16а).

Архітектура мавзолею Гур-Емір побудована на комбінації простих геометричних форм і пишнобарвного орнаменту, що вкриває всі зовнішні та внутрішні поверхні споруди. Враження виключної міці мавзолею досягається перебільшенням звичних розмірів купола. В Гур-Емірі величезний динеподібний купол, встановлений незвично низько і близько до глядача. Тому його велич виявляється з надзвичайною художньою силою. В Гур-Емірі купол – це величезна частина будівлі, що займає біля третини висоти цілого і майже рівна нижньому об’єму за шириною. Як наслідок, величезна синьо-лазорева «стьобана шапка» купола майже подавляє нижній архітектурний об’єм. Але це враження пом’якшується вкриваючою всю будівлю кольоровою декорацією і монументальною масивністю нижніх частин: потужного циліндричного барабана під куполом і простої восьмигранної призми знизу (рис.7.16в).Зовні стіни мавзолею обличковані жовтою теракотовою цеглою, на фоні якої синьою, блакитною та білою кахельною мозаїкою викладені різні написи (арабески), декоративні візерунки. Вся поверхня купола вкрита синіми та блакитними кахлями.

З виключною розкішшю Гур-Емір був прикрашений зсередини. Панелі з молочно-зеленого онікса, мармурові різні стрічки, кольорові розписи, позолота, ажурні вікна, вражаюча дерев’яна інкрустація дверей – все це зливалося в єдину гармонію з велично-спокійним простором інтер’єра Гур-Еміра.

Для цього періоду характерні перебільшений масштаб і показна пишність: архітектура повинна була створювати приголомшуюче враження, викликаючи уявлення про велич і силу влади, що зводить подібні споруди. Портали стають грандіозними, мінарети – надзвичайно високими, купола – великими і величними. Облицювальна цегла з глазурованою кольоровою поверхнею, майолікові орнаментовані плитки, кахельна кольорова мозаїка суцільним килимом вкривали поверхню стін, куполів, склепінь та інших частин будівель. Багатокольорові розписи, різні дерев’яні та гіпсові деталі прикрашали інтер’єри.

Споруди Тамерлана зводилися поспіхом. Архітектори, силоміць привезені з Ірану та інших завойованих Тімуром країн, були підневільні. Роботи велися недбало, з грубими технічними помилками. До того ж властитель Самарканду втручався у проектування та будівництво, постійно даючи свої вказівки. Тому не дивно, що деякі зі зведених у цей час грандіозних будівель почали руйнуватися. Спорудженням величезної мечеті, яка вміщувала 10 тисяч осіб, - Бібі-Ханим – Тімур відзначив свій військовий тріумф – похід до Індії, що приніс йому багату здобич. Розмірі мечеті вражають: її площа – 83х62 м, висота головного порталу (пештаку) – 41 м. Місце для мечеті Тімур обрав у 1399 році, та почалося будівництво тільки у 1404 році. Повернувшись із походу до Індії, він виявив, що пештак споруджуваної мечеті не такий високий, які він хотів. Відразу ж прямо на ньому було повішено двох вельмож, які відповідали за будівництво. Портал зрівняли з землею і побудували знову, але вже потрібних розмірів та пишності

Мечеть займала цілий міський квартал. Впадає в очі чітка композиція, підпорядкована повздовжній осі (рис.7.17). В організації ансамблю внутрішнього двору ясно видно використання прийому протизіставлення портально-купольних композицій. Вхід з двору до приміщення мечеті також оформлений порталом, вхідна арка якого підноситься на 18 метрів (рис.7.18).