Вплив монголо-татарського ярма на суспільно-економічний розвиток Північно-Східної Русі ХІІІ-ХV ст. в історіографії
Розділ 2. Історіографія
Історик XVIII в. Болтін пише: «Татари, завоювавши питомі князівства одне по одному, наклали на поневолені данини, залишили для стягнення сіяючи своїх баскаків і по містах війська, самі вернулися ні з-чим. При пануванні їх керовані були росіяни тими ж законами, які до володіння їхній мали... Удачі, плаття, мова, назви людей і країн залишилися ті ж, які були колись... Усе це доводить, що руйнування і спустошення Росії не настільки було велике і повсюдне, як держав європейських» (Болтін має через завоювання римлян)
[11, с.249].
Інакше підходить до оцінці явища Карамзін: «Навала Батиева ниспровергло Росію. Могла згаснути й остання іскра життя; на щастя, не згасла; ім'я, буття збереглося; відкрився тільки новий порядок речей, сумний для людства, особливо при першому погляді: подальше спостереження відкриває й у самім злі причину блага й у самім руйнуванні користь цілості.
«Покров варварів, затьмаривши обрій Росії, приховала від нас Європу в те самий час, коли благодійні зведення і навички більш і більш у ній розмножувалися, виникали університети... У цей час Росія, що мучиться монголами, направляла сили свої єдино для того, щоб не зникнути...». «Забувши гордість народну, ми вивчилися низьким хитростям рабства...». «Властивості народу порозуміваються завжди обставинами... самий нинішній характер росіян ще виявляє плями, покладені на нього варварством монголів». Карамзін думає, що під впливом татар змінився і «внутрішній державний порядок: усе, що мало вид волі і древніх громадянських прав, стиснулося, зникло», «знаменитість Москви і Твері виникла при монголах».
Сучасник і супротивник Карамзіна Полєвой розглядав період монгольський в історії Росії в більш широкому алані. Це — боротьба Європи й Азії, де Росії випала задача перетворення Азії, переробки її на європейський лад. «Русе гострить свій меч об меч литовський, щоб скинути монгола». Сили Росії міцніли в період монгольської влади. Орда не догадувалася, що «онук Калити, згубника рідних, щедрого шанувальника ханів, оголити уже на Орду меч»[11, с. 250].
С.М. Соловйов, що розглядає історію Росії з погляду внутрішнього органічного її розвитку, не додає великого значення татарської влади як явищу, що ввійшло в історію Росії з боку. На його думку, навіть на початку завоювання татари не мали серйозного впливу на внутрішній лад завойованої країни. Долі Росії визначаються факторами внутрішнього характеру. Панування татар є продовження давнього панування кочових варварів на великій східній рівнині. Куликовська битва передбачила кінець цього панування «унаслідок зосередження, що тут почалося, і посилення європейської держави»[33, с.1345]. У своєму заключному огляді розглянутого їм древнього періоду історії Росії, озаглавленого їм самим «Загальний хід російської історії до утворення Московського державного гніта», С. М. Соловйов говорить про татарське ярмо дуже мало, як би мимохідь, і цей факт значною мірою малює нам його відношення до татарського завоювання. Він готовий навіть поставити знак рівності між російсько-татарськими і російсько-половецькими відносинами
[33, с.165].
Костомаров довільно відводив у цьому процесі татарам роль, протилежну тієї, яку вони грали насправді: він говорив, що рабство, загальне для усіх, створене татарами в Росії, дало єдність роздробленої на долі країні Хану потрібно була ця єдність для більш зручного збирання данини [11, с.251].
Бестужев-Рюмін, не заперечуючи впливу татар на утворюючу Московську державу, особливо в області адміністрації і фінансів, дорікаючи С.М. Соловйова в недооцінці Карамзіна і Костомарова в перебільшенні впливу татар на розвиток російського життя, бачачи в цих думках «крайності», підкреслює непрямі наслідки татарської влади: відділення східної Русі від західної, зупинка в освіті, деяке огрубіння вдач. Однак і він, не будучи в стані перебороти представлення буржуазної науки, вважає, що поняття царської влади узяте Москвою не в татар, а у Візантії [11, с.251]. З цією ненауковою теорією запозичень згідні були і спеціально працювали по питанню про розвиток влади і Росії М.А.Дьяконов [27, с. 104] і В.И. Сава[11, с.251].Ключевський не тільки не зробив жодного кроку вперед до розумінні утворення Російської держави в порівнянні зі своїми сучасниками, але повернувся до самого порочного тлумачення цього питання. Він повторив Костомарова. Він виходить з положення, що в «відносинах між... (питомими,) князями не можна... доглянути ніякого порядку»: тому, — продовжує далі Ключевський, — «якби вони (питомі князі) були надані цілком самими собі, вони рознесли б свою Русь на нескладні, що вічно ворогують між собою питомі шматки». «Влада... хана давала ніби-то примару єдності що дрібнішали і взаємно відчужувалися вотчинним кутам російських князів». «Влада хана була грубим татарським ножем, що розрізав вузли, у які вміли нащадки Всеволода III заплутувати справи своєї землі»[11, с.252]. Платонов визнає за татарським ханом стримуюче вплив на князівські «усобиці», але в той же час указує на те, що татарське завоювання повело до повного роз'єднання «Суздальської Русі... з Руссю Новгородської і Руссю південно-західної. Населення Суздальської і Рязанської областей з недоброї волі сприйняло від татар деякі їхні порядки (грошовий рахунок, адміністративні звичаї) і було позбавлено можливості широкого і вільного спілкування з відірваними від нього іншими галузями російського племені і з європейським заходом. От чому на російському сході в татарську епоху XIII – XIV ст. спостерігається деякий культурний застій і відсталість...»[11, с.252].