ПЕРЕМОГА НАРОДІВ ІНДІЇ У БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

КУРС ДЖАВАХАРЛАЛА НЕРУ У ВНУТРІШНІЙ І ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ІНДІЇ

Наприкінці 1951 p. відбулися перші загальні вибори до пар¬ламенту країни. Партія ІНК впевнено виборола перемогу, і її лідер Дж. Неру сформував уряд, який приступив до здійснення широкої програми соціально-економічних перетворень.

Важливою проблемою була аграрна. Уряд Дж. Неру запропонував уря¬дам усіх штатів підготувати проекти аграрних реформ, спрямованих на обмеження поміщицького землеволодіння. Держава виплачувала зем¬левласникам за відчужувану землю значну грошову компенсацію. Орен¬дарям, які працювали на землі понад п'ять років, було надано можли¬вість викупити землю. У багатьох штатах прийняли закони, які встанов¬лювали максимум орендної плати — до третини загального доходу.

За час проведення аграрних реформ близько 60 % земель, які рані¬ше належали поміщикам, знайшли нових господарів. Це зняло соціа¬льне напруження в селах, сприяло піднесенню сільськогосподарсько¬го виробництва.

Відбувалися реформи й у галузі промисловості. Уряд взяв курс на роз¬виток важкої промисловості, зокрема на створення металургійних та ма¬шинобудівних заводів у рамках державного сектора економіки. Ці галузі щедро фінансував уряд, сюди активно залучався іноземний капітал. Першим велетнем металургії став Бхілайський металургійний комбінат, збудований у 1955 р. за допомогою СРСР. У наступні роки стали до ладу металургійні комплекси у містах Даргапурі та Роуркелі (побудовані за допомогою Англії та ФРН), інші об'єкти важкої промисловості.

У перші роки незалежності державний сектор переважав у промис¬ловості, транспорті, зв'язку. Це пов'язувалося з потребою контролю за використанням ресурсів. Разом з тим уряд здійснив багато заходів щодо захисту дрібного виробництва, у якому була зайнята переважна біль¬шість населення країни. Зокрема, дрібним промисловцям на пільго¬вих умовах надавалися кредити, за ними резервувалося право на ви¬пуск певного асортименту товарів.

Найболючішою для індійського суспільства виявилася адміністра¬тивно-територіальна реформа 1956 р. У її ході штати розмежовували¬ся за національною та мовною ознаками. Сьогодні Індія - федератив¬на республіка, що складається з 25 штатів та 6 союзних територій. Зви¬чайно ж, урядовцям не вдалося провести розмежування, яке б задовольняло всі народи, що проживають в Індії. Наприклад, народ телугу опинився у різних штатах. Пенджабці і таміли виступили про¬ти запровадження мови хінді як державної. Національне питання за¬лишалось гострою проблемою і породжувало національні рухи деяких народів Індії за самовизначення.

Виник і набув широкого розмаху рух релігійної общини сикхів, до якої належить переважна більшість населення штату Пенджаб. Очо¬лює його партія «Акалі дал» («Партія безсмертних»). Найбільш ради¬кальні організації сикхів виступають за відокремлення Пенджабу і створення суверенної держави Халістан («Країна сикхів»).

У зовнішній політиці Індія дотримується ідей «позитивного нейтралітету», неприєднання до воєнно-політичних блоків. Індія намагалась впровадити ідеї солідарності незалежних народів Азії у боротьбі про¬ти загрози виникнення нової світової війни.

У 1954 р. Індія та Китай підписали угоду про торгівлю та відносини між Тибетськими районами обох країн. Тут уперше було зафіксовано п'ять принципів мирних стосунків (мовою хінді — «панча шіла»): 1) взаємна по¬вага територіальної цілісності та суверенітету; 2) взаємний ненапад; 3) не¬втручання у внутрішні справи один одного; 4) рівність і взаємні вигоди; 5) мирне співіснування. Принципи «панча шіла» мають виняткове зна¬чення у міжнародних стосунках, вони є складовою частиною багатьох важливих документів, які регламентують відносини між державами.

Дж. Неру був одним з ініціаторів скликання Бандунзької міжнарод¬ної конференції країн Азії й Африки в Індонезії у квітні 1955 р. У під¬сумкових документах конференції втілилися принципи «панча шіла», було засуджено расову дискримінацію та колоніалізм «в усіх його про¬явах, як зло, яке треба швидко ліквідувати».

Індія рішуче позбулася залишків колоніалізму на своїй території. У грудні 1961 р. індійські війська звільнили колонію Гоа (землі Гоа, Діу та Даман на сході Індії) від португальських колонізаторів.На початку 60-х років погіршилися китайсько-індійські відноси¬ни. Репресії китайського керівництва проти національно-визвольного руху народів Тибету і ламаїстської релігії призвели до втечі її гла¬ви — далай-лами — з 20 тис. прихильників до Індії. У жовтні 1962 р. поодинокі порушення кордонів переросли у широке вторгнення ки¬тайської армії до гірських областей Індії. Індійська армія зазнала поразки, а війська КНР окупували частину індійської території, яку утримують дотепер.