ПЕРЕМОГА НАРОДІВ ІНДІЇ У БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
До і під час Другої світової війни у колоніальній Індії вели¬кого розмаху набули кампанії громадянської непокори. Започатковані визнаним лідером національно-визвольної боротьби Мохандосом Карамчандом, прозваним у народі Махатмою («Велика душа») Ганді, вони були своєрідною формою ненасильницького опору колоніальній владі. Це були мирні демонстрації, мітинги, припинення комерційної діяль¬ності, бойкот виборів до колоніальних представницьких органів вла¬ди, відмова від державної служби (насамперед, в армії та поліції), ігно¬рування розпоряджень колоніальної влади та інші масові заходи.
Поштовхом до масових антибританських виступів стали судові про¬цеси над офіцерами Індійської національної армії, яку створив у су¬сідній окупованій японцями Бірмі керівник національної боротьби бенгальського народу Субхас Чандра Бос. Він вважав, що досягнути незалежності Індія зможе тільки за допомогою Японії після розгрому англійських військ. Індійська громадськість справедливо сприймала Боса та його соратників як борців за національну незалежність, які зі зброєю в руках боролися проти колонізаторів.
Судові процеси у Калькутті над вояками Боса супроводжувались могутніми демонстраціями протесту проти англійської присутності. Наприкінці листопада 1945 р. проти демонстрантів було кинуто війсь¬ка. Десятки вбитих, сотні поранених — таким був підсумок заворушень у Калькутті.
У лютому 1946 p. y національно-визвольну боротьбу активно вклю¬чилися індійські моряки військово-морської бази у Бомбеї. Команда корабля «Тальвар» («Меч») відмовилася виконувати накази англійсь¬кого командування. Виступи моряків підтримало цивільне населен¬ня. Проти демонстрантів знову застосували зброю. Близько 300 осіб було вбито, майже 1700 поранено.
Могутня хвиля антибританських виступів у Індії, широкий осуд між¬народною громадськістю колоніалізму змусили англійський уряд піти на переговори з представниками національно-визвольних сил. Під час переговорів виявились суттєві розходження щодо майбутнього країни між найвпливовішими партіями — Індійським національним конгре¬сом (ІНК) та Мусульманською лігою, яка наполягала на утворенні з провінцій, де більшість населення становили мусульмани, окремої дер¬жави Пакистан («Країна мусульман»). В умовах наростання суперечок двох найбільших релігійних конфесій - індуїстської та мусуль¬манської — англійський парламент схвалив закон про незалежність Індії, який набув чинності 15 серпня 1947 р. Згідно із законом, колиш¬ня колонія поділялася на два домініони (лат.: володіння) — Індійсь¬кий Союз та Пакистан. Нові держави входили до Британської співдружності націй, яка об'єднувала Велику Британію та її колишні ко¬лонії.
У період існування домініону (15 серпня 1947 р. - 26 січня 1950 р.) перший індійський уряд на чолі з героєм національно-визвольної бо¬ротьби Джавахарлалом Неру зіткнувся з величезними труднощами, спричиненими поділом країни.
До складу Пакистану увійшли західні та східні провінції Індії, які становили два окремих регіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів. Кордони між новоутвореними державами не враховували особливостей національного складу, географії, історичних традицій. Це спричинило збройні сутички, зокрема у північно-західному кня¬зівстві Кашмір, який на довгі роки став болючою, нерозв'язаною і до¬нині, проблемою індійсько-пакистанських відносин.
Індусів та мусульман в обох нових державах охопила паніка: їм тер¬міново слід було вирішувати питання, у якій державі жити. Протисто¬яння увійшло у практику багатьох політичних організацій, у тому числі й таких впливових, як Мусульманська ліга та «Хінду маха сабха» («Ве¬ликий союз індусів»). Добропорядні мусульмани та індуси, які роками жили поруч, по-сусідськи, у дружбі та злагоді, кидалися один на одно¬го з кийками. З'явилися юрби біженців, які подекуди вступали у кри¬ваві бійки. За приблизними підрахунками, понад 6 млн. мусульман та 4,5 млн. індусів перемістилися з одного кінця країни в інший. Близько 700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках.
На знак протесту проти кривавих зіткнень Махатма Ганді на почат¬ку 1948 р. оголосив шістнадцяту у своєму житті голодовку і заявив, що не припинить її, поки не відновиться мир. Акція протесту, за якою пиль¬но стежила уся країна, змусила лідерів комуналістських організацій дати клятву у присутності Махатми встановити мир між конфесіями.
В обох новоутворених державах настав довгоочікуваний спокій. Од¬нак позиція Ганді викликала роздратування в екстремістських колах. 30 січня 1948 р. члени партії «Хінду маха сабха» вбили його.У січні 1950 р. було введено в дію конституцію, яка проголосила кра¬їну суверенною демократичною республікою. У ній було зроблено чіт¬кий поділ законодавчої, виконавчої та судової влад, вказано, що уряд Індії та уряди штатів на чолі з головними міністрами відповідальні перед центральним парламентом та законодавчими зборами штатів. Конституцією також передбачено розмежування економічних і полі¬тичних функцій між центром і штатами; уся адміністративна система країни своєрідно поєднує високий ступінь унітарності з елементами федералізму. У ній закріплено значні досягнення визвольної бороть¬би народів Індії: демократичні свободи, заборона будь-якої дискримі¬нації — національної, расової, кастової, релігійної.