Революція 1905 – 1907 р.р. в Росії, розстановка ії політичних сил
Початок ХХ сторіччя. Російська імперія являла собою абсолютну монархію, в якій вся повнота влади належала імператору Миколаю II.
Особистість. Старший син Олександра III і імператриці Маріі Федоровни, великий князь Миколай Олександрович народився в Царському Селі 6 травня 1868 року. Він отримав чудове утворення, як і належало спадкоємцю царського престола. Викладачами Миколая були відомі професора Н. Х. Бунге, Є. Є. Замисловський, Н. Н. Бекетов, Н. Н. Обручев, Ц. Кюи, М. Н. Драгомиров. Миколай II блискуче володів французьким і англійським мовами, міг говорити на датському і німецькому. (С. Ю. Вітте говорив, що "рідко зустрічав так добре вихованої людини, як Миколай II".) 26 листопада 1894 року, згодом місяць після смерті Олександра III, відбулася скромна по причині траура церемонія одруження імператора Миколая Олександровича з принцесою Алісой Гессен -дармштадтською, прийнявшою православіє 21 жовтня 1894 року і що отримала ім'я Олександра Федорівна. 3 листопада 1895 року у них народилася донька Ольга, через два роки родина поповнилася ще однією донькою Тетяною, в 1899 і 1901 роках народилися Марія і Анастасія. 30 липня 1904 року у царської чети народився син - спадкоємець російського престолу, великий князь Олексій. Хлопчик успадкував від матері невиліковну хворобу - гемофілію.
По колишньому в Росії зберігалося общинне землеволодіння. Селяни не мали право відмовитися від отриманої землі. В общині існувала кругова порука, відбувалися переросподіл землі на основі рівного землекористування. Крім Того, община диктувала терміни сільхозробіт. Зберігалася система відробітків. Все це безумовно відбивалося на положенні селянства, що страждало від безземелля, податків, викупних платежів.
З початку ХХ сторіччя боротьба селянства за землю значно посилилася. Селянські виступи все частіше переростали в повстання. Так, наприклад, навесні 1902 року спалахнули селянські повстання в Харківській і Полтавській губерніях. Потужний селянський рух розгорнувся на Кавказі. Боротьбу селян Гуріі в багатьох випадках підтримували робітничі. Ріс вплив революційних політичних партій.
Феодальні пережитки в селі гальмували розвиток товарно-грошових відношень в країні, негативно відбивалися на розвитку внутрішнього ринку. 3/4 населення займалося сільським господарством, в той час як в розвинених країнах Європи - менш половини. Ця обставина впливала на складання ринку робітничої сили, деформувала процеси індустріалізації. Немале число сезонних, тимчасових і інших категорій робітничих не могли продати землю. Це відбивалося на рівні їхньої кваліфікації, що в свою чергу гальмувало впровадження передової техніки, а значить відбивалося на всьому процесі монополізації промисловості. Селянин, пришедший в місто на заробітки, рятувався від голодної смерті, примушений був погоджуватися на будь-яку роботу.
Таким Чином, незавершенність процесу первинного накопичування капіталу була причиною деформації процесів індустріалізації і монополізації в Росії.
Повсякденною реальністю в Росії були політичне безправя і жорстока експлуатація пролетаріату. Фабрично-заводських, гірничозаводських і залізничних робітничих налічувалося біля 3-х мільйонів людей, з них кадрового пролетаріату - не більш 10%. (Всього робітничих налічувалося* біля4 млн.)
В 1897 г. Був встановлений 11.5 годинний робітничий день, однак 14-годинний робітничий день залишався звичайним явищем. По секретному циркуляру Міністерства внутрішніх справ робітничі наражалися на адміністративне вислання без суду і слідства за участь в страйках, а також в'язничному укладенню терміном від 2 до 8 місяців.
Ступінь експлуатації пролетаріату в Росії був дуже високий: капіталісти забирали з кожного карбованця, заробленого робітничим, в вигляді прибули 68 коп. В обробці мінералів, 78 - в обробці металів, 96 - в харчовій промисловості. Видатки в користь робітничих (лікарні, школи, страхування) складали 0.6% поточних видатків підприємців.
1901 рік минув в масових політичних демонстраціях, причому робітничі виступали з представниками демократичної інтелігенції. Демонстрації в Москві, Петербурзі, Харкові, Києві минали під гаслами політичних свобод. 1 травня 1901 року застрайкували 1200 робітничих Обухівського заводу в Петербурзі. Сучасники подій назвали страйк Обухівською обороною. Влітку 1903 року весь південь Росії від Баку до Одеси був охоплений грандіозним страйком, в якій прийняло участь від 130 до 200 тисяч людей. В грудні 1904 року був проведений політичний страйк, що закінчився підписанням першого в історії робітничого руху Росії колективного договору між робітничими і нафтопромисловцями. Цей договір, названий "мазутною конституцією", закріплював 9-годинний робітничий день, збільшення зарплати на 20%, надання щорічної відпустки і т.п.