Світова література
15.Література Норвегії (загальна характеристика). Пожвавлення соціального та економічного життя в Норвегії наприкінці ХІХ століття спричинило підйом культурного життя, в тому числі і літератури. Бйорнст''єрне Бйорнсон (1832-1910) почав з романтичних повістей з життя селян. Соціальні конфлікти в них підмінені на моральні, проте духовний світ селян зображений з глибокою повагою та співчуттям. Згодом Бйорнсон перейшов до атеїзму, соціального протесту, що відобразилося в п'єсах “Банкрутство” та “Редактор” (1875). Найвище досягнення - драматична дилогія “Понад наші сили” (1883-95). З реалістичними соціальними романами виступив у 80-ті роки Александер Хйоланн. Арне Гарборг (“Селяни-студенти” (1883) ), Юнас Лі (“Довічно засуджений”, 1893) - трагічне життя селян. В останнє десятиліття століття в норвезькій літературі сильніше відчувається натуралізм та імпресіонізм, в літературу проникають ідеї Ніцше. Найяскравіше це відобразилося в творчості Кнута Гамсуна. Він дебютувавв 1890 році романом “Голод”, що звернув на себе увагу описом життя безробітного, що знаходиться на межі загибелі. Соціальна проблема топиться у морі психологічних подробиць. Соціальна критика виникає в романі “Редактор Люнге” (1893), але затим зникає. Гамсун зосереджується на психологічній прозі. Драматична трилогія про вченого Івара Карено “Під воротами царства”. Генрик Ібсен (1828-1906) - найвизначніший норвезький драматург (далі про Ібсена).16.Творчий шлях Генріка Ібсена. Народившися в містечке Шієн, Ібсен у 8 років потрапив в умови бідності і голоду, коли його батько розорився. В 15 років він мусив переїхати до Гримстаду, ще меншого містечка, де він працював учнем аптекаря і мріяв про літературу. Перші його вірші - під впливом “Весни народів”. У 1849 році пише доаму “Катіліна”, де давньоримський персонаж постає у відмінному від традиційного трактуванні. У 1850 році переїхав до столиці, де брав участь в культурному і політичному житті, що стає причиною написання сатиричної п'єси “Норма, або любов політика”. Переїхавши в 1851 році до Бергена, Ібсен стає театральним режисером. Вивчаючи історію і скандинавський фольклор, Ібсен приходить до жанру історичної драми, яка повинна, на його думку, насамперед передавати дух часу. В драмі мають боротися не ідеї, а конкретні люди. П'єса повинна продовжуватися після завіси в людській уяві. Про скандинавську історію Ібсен пише “Богатирський курган” (1850), “Фру Інгер з Естрота” (1854), “Бенкет в Сульхауге”(1855), “Улаф Лільєкранс” (1856), “Войовники в Хельгеланді” (1857), “Боротьба за престол” (1863). В “Боротьбі за престол” вже явно видно основну тему творчості Ібсена, що постає в 60 роки - взаємнити людини і суспільства. Ані як режисер, ані як драматург Ібсен визнання не здобув і тому в 1864 році залишає батьківщину, мандруючи Європою.В 1870-х роках його активність зростає, він творить, втілюючи в мистецтві анархістські погляди. Драми “Кесар та галелеянин”, де вирішуються проблеми устрою світу. Розмова про сучасність на сучасному матеріалі починається з соціально-філософської драматичної поеми “Бранд”(1864). Бранд - пастор, що задумав виховати ідеальних людей. Він бореться за те, щоб люди пішли з ним у гори, а коли досягає цього, розуміє, що не знає справжньої мети. Тим часом поміщик повертає обманом усіх назад. З “Брандом” до Ібсена приходить визнання. В 60-ті роки Ібсен намагається проникнути в душу сучасника, так народжується ідея драматичної поеми “Пер Гюнт” (1867). У 1879 році було написано “Ляльковий дім” - перша європейська соціально-психологічна драма, де діють сильні характери і великі ідеї, саму основу якої становить суперечка про основні проблеми часу. Цю лінію розвивають “Привиди” (1881). У п'єсі “Ворог народу” герой показаний у боротьбі з суспільством. Герої драми “Дика качка” - ниці люди, що ховаються за високими ідеалами. Ідея перевиховання людей виникає в драмі “Росмерсхольм”. Нарешті, в 1899 році після ряду драм з декадентським ухилом Ібсен творить останню - “Коли ми, мертві, пробуджуємося”, що має підзаголовок “драматичний епілог”. Життя талановитого скульптора Рубека, який прагне ідеалу, але життя знищує його. Після цієї п'єси Ібсен нічого не писав. На батьківщину Ібсен повернувся тільки в 1891 році драматургом з європейською славою.
17.Література Німеччини (загальна характеристика). В німецькій літературі сучасна історія не відображалася в усій повноті і конкретності - для духовного життя німецьких інтелігентів була характерна відстороненість від сучасності. Більшосьі німецьких письемнників дійсність часто давала лише поштовх для філософських та етичних дискусій. Багато творів відзначаються ускладненістю форм. Вплив декадансу, опорою якого була філософія Ніцше. В Німеччині відбувається швидке чергування натуралізму, символізму та експресіонізму. Послідовними пропагандистами натуралізму були Арно Гольц та Йоганнес Шлаф. Під псевдонімом Гольмсен вони опублікували спільну збірку “Тато Гамлет”. Німецький символізм виник як відгук на французьку символісьтську поезію. Стефан Георге та Гуго фон Гофмансталь, поети-символісти, були споріднені з неоромантикою. Вони стверджували духовний аристократизм, зневагу до побуту, ніцшеанство. Райнер Марія Рільке (1875-1926) близький до символізму своїм прагненням висловити невисловлюване, пантеїстичність, іраціоналізм почуттв і думок. У перших поетичних збірках “Жертви ларам” та “Вінчаний з нами” (1896) відчутні впливи лірики Гьоте та раннього Гейне. “Часослів”(1905) - центральна поетична книга Рільке, над якою він працював майже десятиліття. Релігійні мотиви. Експресіонізм в німецькій літературі започаткувала драма Вальтера Хазенклевера “Син” (1913), що мала на меті “переробити світ”. Інші експресіоністи - Леонгард Франк, Йоганнес Бехтер, Георг Кайзер. Починають у цей період творити брати Томас і Генріх Манни. Одним з найкрупніших драматургів Німеччини і найвидатнішим літератором цього періоду є Гергарт Гауптман (1862-1946)(... ).18.Творчий шлях Гауптмана. Гауптман був поетом, драматургом, а також автором декількох досить відомих романів та повістей. Шлях його був складний. Народився в курортному містечку Зальцбрунне в родині власника готелю. Вчився в університеті, намагався оволодіти скульптурою, цікавився театром, натуралістичним напрямом у літературі. В 1887-88 роках були написані перші твори: новели “Масниця” та “Залізничний сторож Тіль” в типово натуралістичному дусі. В 1889 році для театрального товариства “Вільна сцена” написав п'єсу “Перед світанням”, де прагнув передати свої життєві спостереження і разом з тим своє розуміння соціальних суперечностей. Друга драма - “Свято замирення” (1889) - є історією розпаду буржуазно-інтелігентної родини. Більш глибокий і різноманітний зміст - у драмі “Самотні” (1890), де зображена доля інтелігента-вченого Йоганнеса Фокерата, що стоїть вище за оточуюче середовище, не задоволений міщанським духом своєї родини, і страждає від духовної самотності. Одночасно Гауптман творить драму про повстання силезьких ткачів 1844 року, свідком якого був його дід - “Ткачі”. Дуже своєрідною є п'єса про злиденність народного життя “Знесення Ганнеле”: дівчинка, що вмирає після спроби втопитися у ставку через жорстокість батька, переживає духовне очищення. Тема народного повстання відродилася у трагедії з часів Селянської війни 1525 року “Флоріан Гейер”, яка, втім, не мала успіху. “Боброва шуба”(1893) - побутова комедія з життя маленького містечка, де героїня, праля, краде боброву шубу, тим часом поліція хоче бачити злочинця не в ній, а в “демократі” інтелігенті Флейшері. Критичне зображення німецького суспільства продовжується у трагікомедії “Червоний півень” (1901), де головна героїня підпалює будинок, щоб отримати страховку. “Потоплений дзвін” (1896) був переходом до символізму, після чого Гауптман створює цілий ряд п'єс або символістських, або романтичних з історичним сюжетом. Періодично виникають реалістичні драми - “Візник Геншель” (1898), “Роза Бернд”(1903) тощо. Значне місце в творчості Гауптмана займають романи. Перший роман “Юродивий во Христі Емануель Квінт” (1910) ілюструє кризу християнства, розлад між його мораллю та дійсністю. Критичним змістом приваблює роман “Атлантида” (1912), написаний під враженням від поїздки до США. В сюжеті використаний мотив загибелі “Титаніка” - корабля, на якому їде герой, прототипом якого є сам автор. Повість “Єретик з Соани” (1914) змальовує молодого католицького священника, що покохав жінку і життя і відмовився від сану. Під час першої світової війни Гауптман займав націоналістичні і мілітаристичні позиції.