Державний лад Росії XVII-XVIII ст
1. Воєнно-адміністративні прикази. Московське військо на той час було ополченським, нерегулярним, за винятком кількох регулярних полків “іноземного строю” та стрільців (вогнепального війська, яке мешкало у спеціальних “стрілецьких слободах” і крім військової служби, займалися домашнім господарством). Справами останніх займався Стрілецький приказ. Якщо військо держав Західної Європи було найманим, то російська армія складалася з власних підданих. До осіб, що повинні були нести службу, відносились “служилі люди за отєчєством” (князі, бояри, дворяни, діти боярські) та “служилі люди за прибором” (стрільці, міські козаки, гармаші та ін.). Особистим складом боярської та дворянської кінноти розпоряджався Розрядний приказ, який фіксував всі призначення на службу, переміщення в посадах. Призначення на посаду відбувалося за принципом місництва, як і все інше у Московській державі, за родовитістю, знатністю. За помісними земельними володіннями служилих дворян слідкував Помісний приказ. Він забезпечував дворян помісними землями за військову службу згідно з установленими нормами. Був створений також Козацький приказ, що відав козацьким військом.2. Територіальні прикази. Протягом XVI-XVIІ сторіч Московія, що вже давно ліквідувала феодальну роздробленість, активно розширювала власні кордони шляхом приєднання територій, які знаходились за межами російського етнічного простору. Керували цими щойно приєднаними іноземними територіями (вони ж бо ще не стали “ісконно руськими”) спеціальні територіальні прикази – Казанський, Сибірський, Малоросійський тощо.
2. Палацові прикази. Вони займалися обслуговуванням особистих потреб царя та його сімї. До таких органів відносилися: приказ Великого палацу (керував палацовими землями), Стаєнний (“Конюшенний”) приказ, який слідкував за станом царських стаєн, Ловчий та Сокольничий прикази, що займалися справами царського полювання, Постільний приказ тощо. Посади керівників цих приказів вважалися особливо почесними та важливими, їх займали найзнатніші бояри, що користувалися особливим довірям царя.
3.Судові прикази. Першим приказом цього типу став Чолобитний приказ, який був створений ще Іваном Грізним. Він надав нижчій шляхті (дворянству й боярським дітям) право звертатися до суду самого царя, зміцнюючи його необмежену владу. Наприкінці сімнадцятого сторіччя створюється система судових приказів (Московський, Володимирський, Дмитровський, Казанський та ін.), які виконували функції вищих судових органів. Згодом вони разом з Чолобитним приказом обєднуються в єдиний Судовий приказ, що здійснює вищу судову владу і підпорядковується безпосередньо цареві.
4. Посольський приказ. Ця установа займалася зовнішньополітичними питаннями і мала велике значення в діяльності Російської держави. Він став, фактично, першим чітким центром посольських справ і своїм підпорядкуванням цареві обмежив вплив Боярської Думи і на цю сферу діяльності Московської держави. До того ж, обмежена кількість та професіоналізм осіб, що займалися зовнішньою політикою сприяла збереженню державних таємниць. Основною функцією керівника приказу були переговори з представниками інших країн. Працівники приказу створювали найважливіші документи, в яких обґрунтовувалася позиція Російської держави по різним зовнішньополітичним питанням.
5. Інші прикази. Розбійний приказ – ембріон могутнього поліцейського апарату імперії. Розробляв боротьбу з порушниками законів, здійснював карне право, призначав відповідних посадових осіб. Холопський приказ – займався реєстрацією кабальних записів, розглядав позови, справи про збіглих холопів.
Місцеве управління. Основними органами місцевого самоврядування були: губні, земські та воєводські.
Губні органи (губи – судові округи) були створені ще в середині XVI ст. Іваном IV, і базувалися вони на засадах самоврядування. Губного старосту, який користувався досить широкою владою в регіоні, обирали дворяни та боярські діти з подальшим затвердженням Розбійним приказом. Апарат старости складали виборні посадови особи - цілувальники, які обиралися посадськими та верхівкою селянства. Назва пішла від того, що вони цілували хрест, давали присягу вірно служити на цій посаді. Задля того, щоб губні органи, як установи станової монархії, нормально функціонували, ще в 1551 році “Стоглавий” собор ліквідував феодальний імунітет – привілеї, згідно з якими феодал міг навіть не визнавати деякі загальнодержавні правові норми. Таким чином, губні органи також зробили свій внесок у побудову абсолютизму, навіть у руйнування феодального ладу.
Земські органи були своєрідною модифікацією губних. Вони також базувалися та засадах самоврядування та були виборними. Земські органи займалися дрібним судочинством, розглядали громадянські та дрібні карні справи, збирали податки, остаточно знищивши інститут “кормлєнщиків” – релікт XV cт. Спочатку місцеве населення викупало у царських намісників (“кормлєнщиків”) право вирішувати регіональні проблеми власноруч, згодом “кормлєніє” було ліквідоване царем. Земська судова система була більш гнучкою, більш пристосованою до місцевих потреб і не вимагала великих фінансових витрат на мито й хабарі, якими “кормилися” намісники.