Михайло Горбачов
Вже в 1985 р. нове радянське керівництво стало послідовно проводити політику, спрямовану на поліпшення радянсько-японських відносин.
Так, за запрошенням ЦК КПРС СРСР із 14 по 21 вересня 1985 р. у Радянському Союзі знаходилася делегація Соціалістичної партії Японії. Делегації обох країн обговорили питання поліпшення радянсько-японських відносин. Вони погодилися, що поліпшення відносин між двома країнами на основі принципів рівності, взаємної вигоди і невтручання у внутрішні справи і встановлення дружби і добросусідства вигідно для обох держав і сприятливо відіб'ється на обстановці в Азії.
Потім 27 листопада 1985 р. у доповіді Горбачова на 4 сесії ВР СРСР 11 скликання пролунали такі слова у відношенні Японії: "Ми за поліпшення відносин з Японією, упевнені, що така можливість реальна. Вона уже випливає з того, що наші країни - безпосередні сусіди".
Але потрібно був ще час, щоб Японія зрозуміла, що з новим радянським керівництвом можна мати справа, можна вирішувати двосторонні проблеми, а горбачовському керівництву треба був час подумати над своєю позицією по відношенню питань, що стояли між двома сторонами. У Партаппарате Горбачова вважали, що японської територіальної проблеми немає. Усі пам'ятали знамениті слова А.А. Громико: "Країна в нас велика, але вільної землі в нас ні". З такою безапеляційною позицією вирішувати проблему налагодження відносин було неможливе. З часом у результаті активної східної політики СРСР, деякі японські політики уловили сигнали Горбачова і зрозуміли, що з ним можна мати справа.
22 липня 1988 р. М.С. Горбачов прийняв колишнього прем'єр-міністра Японії Я. Накасоне. Накасоне порушив питання про те, що японців треба зацікавити мати справа зі СРСР. Насамперед це стосується Далекого Сходу, де бажані були б усілякі зв'язки - економічні, спортивні, туристичні, культурні. Горбачов зі своєї сторони розповів про суспільну програму зв'язаної з розвитком Далекого Сходу. Ця програма передбачала більш швидкий розвиток Сибіру і Далекого Сходу в порівнянні з іншими регіонами країни.Але це були скоріше слова, не желе реальна програма. По-перше, у Радянського Союзу не було грошей розвивати два таких величезних райони як Сибір і Далекий Схід. По-друге, Далекий Схід залишався територією з великою концентрацією військових об'єктів країни і тому об відкриття Владивостока, а тим більше про розвиток туристичних зв'язків і мови бути не могло.
Проте, обоє лідера наприкінці зустрічі прийшли до висновку, що висновок з тупика радянсько-японських відносин відповідає інтересам обох країн.
Під час свого візиту Ясухиро Накасоне виступив у ИМЕМО АН СРСР із лекцією. На ній він заявив, що в сьогоднішній реальності пріоритетною задачею варто вважати ліквідацію тих невирішених проблем, що служать причиною політичної напруженості в регіоні. Насамперед, і це стосується Японії і СРСР, повинний бути вирішене питання північних територій, а відсутність мирного договору, який би заклав би основу взаємної довіри, служить самою головною причиною такого положення.
Так, питання про північні території міцно ввійшов до порядку денного всіх зустрічей між двома країнами. У самій Японії він прийняв величезну популярність. Доходило до того, що по вулицях Токіо роз'їжджали автобуси, обвішані плакатами типу: "Здійснити негайне повернення північних територій Японії!", "Припинити незаконну окупацію Радянським Союзом Кунашира, Ітурупа, Хабомаї і Шикотана!", "Чотири північних острови - споконвіку японські землі!" І це в цілому була не "самодіяльність" - компанія направлялася урядом. Уряд Японії, дотримуючи в політику у відношенні СРСР основного курсу, спрямованого на здійснення одночасного повернення чотирьох північних островів, висновок японо-радянського мирного договору і встановлення стабільних відносин.
Як відомо, договори по висновку мирного договору ведуться між СРСР і Японією з перервами починаючи з 1955р., коли сторони приступили до обговорення питання про нормалізацію відносин після другої світової війни. Однак мирний договір так і не був укладений через розбіжність позицій Москви і Токіо по питанню про приналежність островів Кунашир, Ітуруп і Малої Курильської гряди.
Японський уряд заявляло, що підпише мирний договір тільки при тім умові, якщо в ньому буде чітко визначено, що "північні території" переходять до Японії. В обґрунтуванні даної позиції японською стороною приводяться різні аргументи. Але з якою рішучістю японці вважають, що "північні території" є їх, з не меншим переконанням радянські громадяни сприймають ці території споконвіку своїми.
У січні 1991р. у Москву з офіційним візитом прибув міністр закордонних справ Японії Таро Накаяма. Візит був присвячений підготовці перебування М.С. Горбачова в Японії. Обговорювалися конкретні дати візиту, хід підготовки до цієї події. Відбувся попередній обмін думками по найбільш важкому питанню розробки мирного договору - територіальному. Президент і міністр умовилися продовжувати інтенсивну в усіх напрямках підготовку радянсько-японської зустрічі у верхах. Під час візиту А.А. Безсмертних відзначив, що в останні роки між СРСР і Японією намітилося визначене відставання. Темпи діалогу відстають від загальстрімкої динаміки демонтажу структур і стереотипів "холодної війна". Він виразив надію, що предсаящий візит Горбачова відкриє реальні можливості зрадити принципово нові якості відносинам між СРСР і Японією. Курс на поліпшення відносин з Японією - це стратегічна лінія радянської зовнішньої політики. Це лінія Президента СРСР. Це втілення консенсусного думки радянського суспільства, - підсумував він. Т. Накаяма повідомив, що парламент, громадськість і ділові кола вітають приїзд М.С. Горбачова.