Вітовт - Великий князь

окремого митрополита. У листі, в якому пояснювалось становище Православної

Церкви, Вітовт писав, що московські митрополити лише час від часу приїздили до

Києва та Литви, церкви не строїли,... але, побираючи церковні прибутки, виносили

ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті

Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші

дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й

подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори

церковні — хто може порахувати, скільки вони повиносили?

З своїм листом та грамотою литовських єпископів Вітовт вирядив до патріярха

свого кандидата на митрополита, колишнього ігумена Дечанського манастиря,

Григорія Цамблака, небожа митрополита Кипріяна. Однак, саме тоді приїхали до

патріярха посли від фотія і так скомпромітували Григорія, що патріярх позбавив

його ієрархічної гідности й піддав анатомі. Вітовт з єпископами знову звернувся до

патріярха з проханням висвятити митрополита, обраного патріярхом. Відповіді не

одержано. Тоді, 15 листопада 1415 року, скликав Вітовт у Новгородку собор

єпископів, в якому взяли участь: Полоцький, Чернігівський, Луцький,

Володимирський, Смоленський і Туровський єпископи з Литви; Перемиський та

Холмський — з Галичини; священики та багато бояр. Собор висвятив на

митрополита Григорія Цамблака. В окружній грамоті Собор мотивовував його

обрання прикладами Клима Смолятича 1147 р., а також подібними прецеденсами в

Болгарії і Сербії.

Обрання Цамблака викликало обурення Фотія та патріярха, і вони його викляли.

Але факт залишився фактом: з 1416 року православні Литовсько-Руського

князівства мали власного митрополита, незалежного від сусідніх держав. Однак, це

тривало лише п'ять років і не створило традиції. Григорій Цамблак тримався