Вплив монголо-татарського ярма на соціально-економічний розвиток Китаю в 14ст
Розділ ІІІ.
Вплив монгольського завоювання на економіку Китаю.Відразу після завоювання Китаю монголами села і міста країни зазнали неможливого пограбування. Монголи спустошили китайські поля і частково перетворили їх на пасовища. Подальші завоювання вимагали необхідних коштів, а тому на китайський народ були накладені тяжкі данини і побори. Реквізовувалися необхідні майно і худоба.
Важкий тягар відчули на собі й міщани. Міські цехи-хани й гільдії мали сплачувати у скарбницю величезні суми як податок, який вони ж самі розподіляли між окремими місьниками і купцями. Значна кількість продуктів ремесла доставалась монгольській державі безплатно, як свого роду реквізиція. [8, Х. 327].
Така політика визиску продовжувалася приблизно до кінця ХІІІ ст., тобто до закінчення періоду масштабних завоювань, зокрема завоювання всього Китаю. Завдяки включення в систему монгольських держав Китай зміг знову, навіть у більшій мірі, між це було при колишніх «набонантських» династіях Тан і Сун, взяти участь у міжнародній торгівлі. В Китай дедалі частіше з'являлися іранські, арабські, середньоазіатські і індійські купці. Китайський шовк, фарфор, залізо і мідь, за словами венеціанського мандрівника Марко Поло, який побував у Китаї за Хублая, вивозилися у всі кінці світу. Про те економічними вигодами користувалась в основному монгольська знать, а також тюркські і іранські феодали та купці, що їх залучала нова династія [12, Х. 50].
Загалом початкові результати монгольських завоювань виявилися катастрофічними для економіки Китаю. Особливо постраждав північ країни де кількість населення скоротилася в десятеро, а з тих хто залишився монголи перетворили половину на рабів. Регрес переживала і економіка в країні, з'явилися великі рабовласницькі, тваринницькі господарства, розвинулася работоргівля. Та як заявив радник монгольського імператора Кидань Елюй Чуцай «хоч ми й завоювали імперію сидячи на конях, але керувати нею сидячи на конях неможливо» [1, с. 213]. Перед монголами стала проблема необхідності відродження зруйнованого господарства в «Піднебесній».
Степові радикали на чолі з ханом Беде радили кагану вирізати всіх «ханців», перетворивши їх землі на безкарні пасовиська.
Від геноциду китайців врятував Елюй Чуцай. Він показав монгольському імператору підрахунки: яку кількість податків можна зібрати з осілих китайців за умови їхнього збереження. Аргументи були перспективними й почалася розбудова строкатої монголо-китайської імперії Юань (1279 - 1368р.р.) столицею якої стало місто Даду (Ханбалик, сучасний Пекін).
Монгольська династія продовжуючи політику визиску китайських земель поступово його в формувала. Створена чітка податкова система, яка формувалася на основі адміністративного поділу окремих поселень на 80-100 домогосподарств. В 1381 році був проведений повний перепис населення, а в 1387 році повний перемір землі і складено карти всіх земельних ділянок країни. Сільські старости змушені були доповідати про всі займи які могли статися чи ставалися. А кожні десять років карти переглядалися. Оподаткування ґрунтувалося на системі двох податків: літнього та осіннього, які сплачувалися натурою. Трудова повинність накладалася на всіх не чиновників [8, Х. 327].
В ХІV ст. відбулися значні зрушення в розвитку промисловості. Найбільшого поширення набули такі галузі виробництва такі як вироблення шовкових і бавовняних тканин, виробництво писального паперу, скла, фарфору, лаку, плавлення і обробка металів, різного роду гірнича промисловість (видобування золота, міді, срібла, залізної руди, солі тощо). Великого розмаху набула будівельна промисловість. [6, с. 216].
У Пекіні, Нанкіні та інших містах було збудовано безліч палаців, храмів, декоративних башт, мостів, арок, різноманітних фортечних споруд.
В основному промисловість за Юанів та Нінів залишилася в ХІV ст. ремісничою. Існували організації ремісників - хани, які мали ознаки цехів. Особливо це проявилося в другій половині ХІV ст., коли з'явилися письмові статути, риси самоврядування, виділилась верхівка в ханах.
Пам'ятні успіхи були в кораблебудуванні. Заморські експедиції Юані вимагали великої кількості кораблів. Тому в ХІV ст. з'явилася спеціалізація з кораблебудування.
В деяких галузях промисловості в другій половині ХІV ст., тобто за Мінів, переважно в обробленні були вже великі майстерні мануфактурного типу. Існувало багато державних мануфактур і зокрема, виробництво фарфору, де використовували працю рабів та селян кріпаків. Примусова праця цілком домінувала в гірничо-видобувній промисловості. [8, Х. 327-328].