Вплив монголо-татарського ярма на соціально-економічний розвиток Китаю в 14ст
Практична значимість роботи полягає в використанні її результатів при більш ґрунтовному дослідженні проблеми, або даний матеріал може бути корисним при підготовці до семінарських чи лекційних курсів з «Історії Азії в середньовіччя».
Наукова новизна роботи полягає в спробі осмислення впливу монгольського завоювання на розвиток Китаю в ХІV ст. в комплексі і з якомога більшою повнотою.
Структура роботи складається з вступу, трьох розділів, власників, списку використаних джерел і літератури.
Розділ 1. Монгольське завоювання Китаю
У ХІІ ст. на території теперішньої Монголії, Манчжурії і південної частини Східного Сибіру жили численні племена монголів. Більша їх частина жила у степах і займалася скотарством; частина жила в лісах де займалася полюванням на хутрового звіра і рибальством. Степові монголи були і численніші і розвиненіші, і тому легко підкорили лісових. В другій половині ХІІ - на початку ХІІІ ст. монгольське суспільство пережило розклад родового ладу, який призвів до формування чіткої ієрархічної структури. Виділилися знатні і багаті сім'ї нойонів і багадурів. Найони мали певну кількість рабів («харчу»), оточували себе дружинами - нукерами. Нойони і багадури очолювали орди (союзи родів), які в свою чергу об'єднувалася у племені союзи на чолі з ханами. Іншими словами у монголів зародилася форма держави, яка спочатку мала риси «військової демократії», що поступово вироджувалася і втратила своє значення. Періодично знать союзних племен збиралася на особливі з'їзди, які мали назву курултаїв. На курултай обирали ханів, вирішували питання про війну і мир з ворожими племенами та народами, іноді судили окремих нойонів, що провинилися, і навіть ханів. [8,323-324].
На початку ХІІІ ст. одному з ханів монгольського племені, яке жило лише верхів'ями Амуру і північним кордоном Китаю, Темучіну (1155-1227) вдалося об'єднати різні племена монголів і численних татар. У 1206р. на курулай, що зібрався у долині ріки Онон, Темучіна було проголошено великим ханом, і він став називатися Чингізханом [6, 118].Створення великого воєнного союзу монголів зумовило величезні завоювання. Темучін очолив сильну військово-племінну знать, що вже до цього мала досвідчену військову силу в особі своїх дружинників, які прагнули воєнної здоби й Монгольські племена мали великі резерви рядових воїнів. Кочовий скотарський спосіб життя монголів зумовив розвиток у них прекрасної кінноти, проти якої були безсилі землеробські народи, що з нею стикалися. Водночас монголи, живучи по сусідству з Китаєм і часто воюючи з ним, багато чого з військової техніки запозичили від китайців. Зокрема вони володіли мистецтвом брати міста з допомогою особливих муроломних і вогнеметних знарядь [14, 371].
Чингізхан підкорив у найближчі роки багато народів, що жили у Південному Сибіру. Серед них були буряти, хан почав завоювання Північного Китаю, яке закінчилося лише в останні роки його життя. Та перш, ніж Китай було остаточно завойовано, Чингізхан провів велике завоювання в Середній Азії. У період з 1218 до 1223рр. він завоював велику Хорезмську державу, яка включала в себе, крім власне Хорезму, Східний Іран, Бухару, Афганістан.
На час смерті Чингізхана в 1227р. Монгольська держава займала величезну територію - від узбережжя теперішнього Охотського моря на сході і до південних берегів Каспійського моря на заході. Крім власне монголів, до неї входили Північний Китай, більша частина Середньої Азії, Південний Сибір, частина Закавказзя. Офіційною столицею монголів 1235р. стало місто Каракорум на р. Орхон, яке нагадувало скоріше військовий табір, ніж місто у справжньому розумінні цього слова. Нова держава мала чітко виражений військовий характер. Організація масового війська, збирання данини з підкореного населення, приборкання підкорених народів - ось що найбільше привертало увагу Чингізхана та його найближчих помічників. Виходячи з практики набору війська, монгольський уряд ввів адміністративний поділ завойованих країн за військовою ознакою. Країни наділялися на «тумени» що буквально означало «10-тисячний загін війська», на «тисячі» і «сотні», які збирали данину з відповідної території. Начальники адміністративних округів, районів також називалися туменами («темниками» по російські, від русифікованого слова «тьма» - 10 тисяч, тисячниками, сотниками і т.д.) [4, 146-148].
Усі володіння Монгольської держави розглядалися як «вотчина», як спадкова власність сім'ї Чингізхана. Досить швидко, ще за життя Чингізхана, а особливо після його смерті, тумани, тисячники, і інші військові та цивільні начальники почали перетворюватися на великих землевласників, що експлуатували підкорене сільське населення [3, 390].
Завоювання монголи про продовжували і після смерті Чингізхана в 1227р., який поділив державу між чотирма синами. Титул великого хана власне Монголію і Північний Китай дістав третій син Чингізхана - Угедей.