Вплив монголо-татарського ярма на соціально-економічний розвиток Китаю в 14ст
Другий син, Чоготай отримав середньоазіатські землі на схід від Амудар'ї. західну частину Середньої Азії, включаючи Східну Персію та Північну Індію дістав четвертий син, Тулуй. Старший син Чингіза - Джучі, вже помер на час поділу. Його синові від Батию віддано було Західний Сибір від Іртиша до Уральських гір і далі територію, яка прилягала з півночі до Каспійського і Аральського морів, включаючи південні уральські передгір'я [11, 68].
Батий у 1235-1242рр. здійснив величезні завоювання у Східній Європі.
Саме в цей період було завойовано все Закавказзя - Грузія, Вірменія і Азербайджан. У середній Азії завоювання продовжив другий внук Чингізхана - Хулагу. В 1250-1260-х роках він захопив Іран, Месопотамію і Сірію. На початку 1258р. Хулагу захопив Багдад. Водночас монголи продовжували боротьбу з Китаєм прагнучи захопити його південні території. Брат Хулагу, хан Хубілай, що змінив наступників Угедей, став у 1279р. імператором усього Китаю (із столицею Пекін). Заснована ним монгольсько-китайська династія дістала назву Нанської династії. [9, 73].
Монгольське завоювання було для Китаю таким же важким, яким воно було й для інших країн Азії та Європи. Триваючи протягом кількох десятків років, воно коштувало Китаю незліченних жертв людьми й майном. Монголи спустошували китайські поля і частково перетворювали їх на пасовиська для своїх стад. Міста і села зазнавали нещадного пограбування. На китайський народ були накладені тяжкі данини і побори. Зокрема, великим тягарем лягла на китайське селянство кінна повинність у вигляді всіляких перевезень на вимогу монголів у зв'язку з їхніми війнами. Для свого війська монголи також постійно вдавалися до реквізиції кінного поголів'я у населення, що завдавало величезних збитків сільському господарству в цілому .[5, 369-370].Отже, протягом ХІІІ ст. відбулося завоювати монголами Китаю, внаслідок чого в країні запанувала нова монгольська династія. Соціальний і військовий розвиток монголів значною мірою формувався в умовах військової експансії і тому набув досить своєрідних рис. Яка прославилася в мілітаризації соціально-економічної сфери. Таке становище не могло не вдаватися на завойованих народах, зокрема на китайцях.
Розділ ІІ. Розвиток соціальної структури в Китаї в ХІІІ ст.
Соціальна структура Китаю на початок ХІІІ ст. залишилася ще традиційною. 90% населення складали селяни і 10% - мешканці міст. Серед селянства економічна залежність від феодалів ще не була поширеною. Феодали утримували в своїх руках 2/3 земель країни у відносинах з селянами в основному обмежувалися здачею земель в оренду. Але орендна плата часто сягала 4/5 врожаю (80%), що створювало передумови для подальшого розорення і закріпачення селянства. Розвиток ремісництва і торгівлі привів до розширення мережі міст, що може свідчити про урбанізацію країни. Монголо-татарська навала пригальмувала цей процес, але не знищила його [8, 326].
В ХІІІ - на початку ХІV ст. ще зберігало свій вплив чиновництва. Хоча період апогею їх могутності вже минув, все ж вони продовжували складати впливову частинку китайського селянства. Крім того прошарок чиновництва не був закономірним. Система іспитів дозволяла пробитися в їх ряди із інших соціальних прошарків. На вершині цієї соціальної піраміди стояв імператор, який в середині ХІІІ ст. став монголом.
Підданих монголи розділили на чотири стани: привілейованих монголів (військова еліта держави), напівпривілейованих семужень («іноземців») - вихідців із Середньої Азії, Близького Сходу та Європи, з яких формувалася верхівка цивільного адміністративного апарату. Далі йшли ханьжень (північні китайці, часурчнсені, кидані, корейці), і найбезправнішим станом залишався наньжень (південні китайці). Для формування державного апарату на службу взяли 4 тис. грамотіїв-конфуційців (чверть з них нанський двір викупив із рабства), але з них формували виключно адміністративні низи: всі військові посади залишалися за монголами, а цивільну чиновницьку верхівку становили семужень. Честолюбним китайцям пропонували їхати в окуповані монголами Іран та Середню Азію, де їм, навпаки, відкривався прямий шлях до адміністративних вершин: щоб відірвати апарат від народу, монголи скрізь намагалися формувати його верхівку з іноземців (малограмотні монголи для чиновницьких посад були непридатними) [7, 59].
Щоб гарантувати стабільність режиму китайцям заборонили мати зброю і коней, а в імперії проголосили свободу совісті. На селі монголи зберегли систему общинного користування, що забезпечило високу податкову дисципліну, але у внутрішні громадські справи окупанти не втручалися, ліквідували дріб'язковий чиновницький контроль «за всім і вся» (чим грішила сунська державна машина), і тоді китайці показали як вони можуть самостійно працювати [7, 59-60].
Протягом ХІІІ ст. Китай фактично був повністю завойований, в країні запанувала нова династія монголів, яка ще з 1264р. дістала назву Юань. Яка ще з 1264р. дістала назву бань. Основну військову силу династії Юань заснували самі монголи, та до армії широко залучалися і місцеве китайське населення, головним чином, як обслуговуючий персонал: носії, землекопи, робітники при облозі міст тощо. За законом ,для таких робіт мали брати одного чоловіка з десяти, насправді ж брали значно більше [10, 123].