Німецька модель держави - корисний досвід розвитку держави для України
Хоч як це дивно, але скандальна за своїми засобами і напрочуд енергійна й ефективна спроба Гітлера порвати з порочним минулим хронічно відсталої Німеччини заради її оновлення і прориву в майбутнє з полону уявлень і химер ХІХ століття дістала несподіване продовження у спробі назавжди забути і Гітлера, і націонал-соціалізм з його соціальними експериментами усіма поколіннями німців повоєнної доби. Мало хто з них здогадувався і здогадується, що досвід створення держави як гаранта соціального, класового, внутрішнього миру і найсправедливішого в Європі розподілу національного багатства не урвався із закінченням короткої історії “тисячолітнього рейху”. Сучасна державна машина Німеччини - представник й оборонець інтересів усіх німців від самих же німців з їхніми суто людськими вадами та дрібноегоїстичними інтересами - походить саме з тієї варварської доби. Капітал у нинішній Німеччині приручений і видресируваний, робітничий клас забезпечений і лояльний, розрив між багатими і бідними по споживчому кошику практично відсутній і проходить лише по межі споживання товарів тривалого користування і предметів розкошів. Зарплатня німецького робітника і службовця в середньому у 2-2,5 рази вища за ту ж саму роботу, виконану в сусідніх країнах, які також мають високорозвинену економіку. Усе це - за рахунок тієї ролі держави, яку вона відіграє в Німеччині починаючи ще з тієї доби, коли стала втілюватися на практиці доктрина націонал-соціалізму як ідеології держави для всіх німців. Симптоматично було б у зв'язку з цим зацитувати окремі рядки, написані Гітлером у часи його піврічного ув'язнення в замку Ландсберг:
“Всюди і завжди повинні ми доводити, що промисловість і техніка, торгівля і ремесла можуть процвітати лише до тієї пори, поки суспільство в цілому проникнуте ідеалізмом, без якого немає і вказаного розквіту. Справжньою передумовою такого розквіту може бути не матеріалістичний егоїзм, а тільки ідеалістичний альтруїзм, готовність людей жертвувати власними інтересами в інтересах суспільства”.
“Уже з юних літ повинні ми виховувати в нашій молоді повагу до націоналізму в поєднанні цього останнього з почуттям соціальної справедливості. Тільки тоді у нас виникне народ, що складається з громадян, справді пов'язаних між собою узами спільної любові, спільної гордості, спільного усвідомлення власної непереможності”.
“Ми вбачатимемо своє завдання не в тому, щоб увічнити вплив одного суспільного класу“.
“Наша держава повинна буде за всяку ціну покінчити з теперішнім негідним ставленням до фізичної праці. (...) Наша держава судитиме про людину не по тому, яку роботу вона виконує, а по тому, якою є якість її праці”.
“...На майбутнє ми повинні відмовитися від надто великої різниці в оплаті праці. Нехай не кажуть нам, що це призведе до падіння продуктивності праці. Якби єдиним стимулом розумової праці була тільки її винагорода, то це означало б, що ми маємо перед собою найприкріші симптоми найбільшого розкладу...”“Одним із завдань нашого руху є вже тепер проголосити таку еру, яка забезпечить кожній людині засоби для гідного існування, але водночас запровадить такі порядки, коли людина житиме зовсім не для самих лише матеріальних задоволень. Для цього, між іншим, ми провадитимемо таку політику винагороди праці, яка навіть найостаннішому рядовому робітникові забезпечить можливість вести чесне порядне життя, якщо тільки він совісно виконує свої обов'язки”.
Звісно, така політика була і залишається не до вподоби німецьким капіталістам - і колишнім, і сучасним. Нинішні капіталісти не вважають за потрібне підтримувати класовий мир у фатерланді ціною перерозподілу виключно своїх, як їм здається, прибутків, з рештою німців, працею яких ті прибутки створюються. Сьогодні капітал у Німеччині підносить голову і погрожує урядові, який підтримує перевірений курс на поєднання націоналізму і соціалізму у сфері оплати праці, соціальних гарантій і захисту німців тощо, перевести свої капітали за межі Німеччини, де платня за працю у кілька разів нижча, а податки - не такі істотні. Отож державі, яка тримається на потужній законодавчій базі та політичних традиціях і має мандат у вигляді довіри до соціал-демократів, котрі домінують у політичному житті країни, доводиться стримувати егоїзм владущих класів в інтересах усієї нації. Не завжди коректно поводяться останнім часом і робітники. Це підтвердило нещодавнє підвищення оплати праці металургів, якого ті досягли шляхом тиску профспілок на власників підприємств (хоч експерти вважали і вважають вимоги металургів економічно необґрунтованими, оскільки спаду в галузі не було, а економіка Німеччини в цілому “перегріта”). Держава і в даному разі повинна відреагувати адекватно, що й має намір зробити.
Поза всяким сумнівом, німецька держава належно реагуватиме і приводитиме інтереси праці й капіталу в гармонію заради суспільного блага. А для нас питання в іншому: коли таку саму роль виконуватимуть в Україні її власні уряд та держава? Адже успіх Німеччини, витоки якого ми сьогодні простежили, переконує в тому, що нам теж потрібна держава, яка б стала над олігархами, котрі привласнили добро усієї нації і не хочуть ставити його на службу інтересам українства. Держава, яка б зобов'язала їх згадати, чиїх батьків вони діти, якого роду, на якій і чиїй землі живуть, що мають робити для неї, для себе, для співвітчизників. Нам теж потрібна держава не взагалі, а саме така, яка б повернула нації гідність, мотивацію до праці, бажання стати гідною серед гідних і впевнено дивитися разом з кращими у краще майбутнє.