Німецька модель держави - корисний досвід розвитку держави для України

Власне, оця практика, можливо, якраз і є отим скромним і непримітним “ноу хау”, яке було покладене в основу німецького економічного дива повоєнних часів і яке не було забуте тоді, коли Німеччина одностайно відкидала своє недавнє гітлерівське минуле, щоб стати цілковито модерною нацією.Гітлер поставив гарантом стабільності державу. Дуже швидко після його законного - через вибори - приходу до влади від економічного безладу і злиднів у Німеччині залишився тільки тяжкий спогад. У перші ж роки перебування Гітлера при владі безробіття різко пішло на спад, стабілізувалася грошова система. Порі, коли зарплатню виплачували двічі на день (бо за півдня марка встигала різко знецінитися), прийшов край. Зріс попит на робочі руки. Через країну пролягли широченні сучасні автобани. Налагодився випуск предметів відкладеного попиту, зросло споживання. Було створено легковий автомобіль сімейного типу з промовистою назвою “фольксваген” (“народна машина”) моделі 1938 року, яка і понині випускається і має безліч прихильників у світі, - справді народний автомобіль як за назвою, так і за своєю ціною. З'явилися в масовому виробництві перші індивідуальні телевізори, радіоли, холодильники... Але за цю ідилію доводилося платити всім, і насамперед - німецькому капіталові, національним королям індустрії, національним олігархам.

Гітлер вдягнув на капітал ошийник, намордник, поводок з шипами і привчив його до свого канчука, з яким практично ніколи не розлучався. Він силовими методами запровадив класовий мир між працею і капіталом, між роботодавцем і робітником, - у цілковитій відповідності з тим примітивним, на перший погляд, гітлерівським трактуванням соціалізму, що його осміяв Г.Штрассер як досвідчений доктринер і просто талановита й високоерудована людина, котра читала Гомера в оригіналі. В ім'я усієї нації фашизм різко обмежив капітал в його економічному егоїзмі та правах і не вагався перепідпорядковувати його можливості загальним інтересам суспільства, гарантуючи навзамін капіталові класовий мир і спокій, а робітникам навзамін за їхні сумирність, сумління і працю - високу платню і високі стандарти споживання, медичне обслуговування, соціальний захист та право на безперешкодне здобуття протягом усього життя такої освіти і в такому обсязі (і все це коштом держави), якого той чи інший індивід бажав.

Замолоду німець коштом суспільства вчився і шукав себе, а вивчившись і знайшовши своє місце в суспільстві - служив йому, щоб мати гідну забезпечену старість і повагу. Класовий мир було встановлено насамперед завдяки тому, що нацизм спромігся без експропріації власності банкірів та підприємців запрягти їх до спільного національного воза разом із тими, кого вони, і то виключно у власних інтересах, так довго визискували, неначе кровно чужих. Унормувавши апетити капіталістів, відібравши частину їхнього паю на оплату праці робітників і службовців, націонал-соціалізм догодив одразу двом богам, яким молився: і соціалізмові, і націоналізмові. Без зруйнування основ господарчого і культурного життя нації були досягнуті справедливе виробництво і перерозподіл матеріальних благ (що відповідало доктрині соціалізації суспільства) і водночас - партнерство всередині нації шляхом співпраці усіх верств на загальнонародний інтерес (що відповідало вищим інтересам нації як основи доктрини націоналізму).

Таким чином, Гітлер показав себе політиком, котрий дотримується своїх передвиборчих обіцянок. Звісно, методи, якими вони реалізовувалися на практиці, були практично ті ж самі, що й у СРСР: терор, репресії, культ особи... З тогочасної Німеччини квапилися від'їхати не тільки ідеологічні інакодумці, а й ті власники капіталів, які не бажали підпорядковуватися законам нової держави, яка проголосила себе силою над усіма силами і дотримувала дані нею публічні обіцянки. Це була перша держава, котра не забезпечувала панування одних класів над іншими і не залежала від того, який блок партій за змовою захоплював на час від виборів до виборів владу у країні, щоб використовувати її виключно у своїх егоїстичних інтересах під виглядом демократії. Влада в цій державі існувала для всіх тих німців, котрі її прийняли і визнали попри всю її примітивність і обивательську сутність. Згодом націонал-соціалізм завів Німеччину у криваву прірву, однак це було згодом, а поки що гітлерівський фашизм демонстрував такі вдалі приклади організації внутрішньополітичного життя країни і досягнення загальнонаціональної злагоди, що вони не втратили своєї актуальності й досьогодні.Ось що пише з цього приводу І.Фест у своїй книзі ''Адольф Гітлер'': “Утопія про класове примирення виявилася настільки сильнішою від утопії про диктатуру одного класу над іншим, що Гітлер зумів привабити на свій бік значні загони навіть пролетаріату, який наводив жах, і включити їх до строкатого складу своїх прихильників, де були люди усіх класів, усіх категорій свідомості і майнового стану. І в цьому плані він справді відповідав своїм претензіям на роль “руйнівника марксизму”; принаймні, він відкрив вразливість марксизму і ту обставину, що цей супротивник зовсім не має на своєму боці законів історії. Як фігура соціальної революції, Гітлер, отже, становить амбівалентне явище, і його неодноразово відзначена “двоїста сутність” не виявляється ніде так виразно, як саме у цьому зв'язку. Бо не можна сказати, що революція, яка була справою його рук, відбулася нібито наперекір його намірам: революційна думка про “оновлення”, про перетворення держави і суспільства у вільну від конфліктів, по-бойовому згуртовану “народну спільноту” була домінуючою завжди (...). Та й супутні обставини націонал-соціалістичної революції, її тупа радикальність і позірно позбавлена програми всеїдність легко можуть слугувати підставою для того, щоб назвати її керівника і натхненника революціонером, оскільки з ближчої відстані майже всі процеси насильницьких перетворень виглядають “патетично кривавим шахрайством”. Тому й панування Гітлера слід, можливо, розглядати не ізольовано, а як терористичну, в певному розумінні якобінську фазу в ході тієї широкомасштабної соціальної революції, яка привела Німеччину у ХХ століття і до цього часу ще не дістала свого завершення”.