США у післявоєнний період
Друга світова війна поклала кінець ізоляціонізму як впливовому напрямку в зовнішній політиці США.
У дійсності ізоляціонізм остаточно не забутий. У всякому разі, під час війни неодноразово про нього нагадували в політичних колах США.
Незабаром після закінчення війни, 19 грудня 1945 р., президент Трумен у посланні конгресу США заявив: “ чиПодобається це нам чи ні, ми усі повинні визнати, що перемога, що ми одержали, поклала на американський народ постійний тягар відповідальності за керівництво світом”.
В зовнішній політиці США давно виробився своєрідний метод, прийом, властивий американської дипломатії і характерний для неї. Цей прийом зводиться до того, що Вашингтон декларує визначену доктрину в питаннях, життєво важливих для інших країн і інтереси третіх держав, що торкається, не запитуючи ні тих, ні інших. На підставі однобічної декларації державний департамент привласнює собі визначені міжнародні права, праці, щоб інші держави визнавали, дотримували і поважали їх.
Уперше такий дипломатичний метод був застосований у 1823 р., коли була оголошена “доктрина Монро”, як Америка із середини 20 в. відрізняється від Америки першої чверті 19 століття. Разом з тим старі і нові зовнішньополітичні доктрини мають дуже істотні риси. “Доктрину Монро” у дні її виникнення намагалися виправдати тим, що вона має “ справедливий початок”, “прогресивну сторону”, що вона спрямована проти небезпеки агресії з боку найбільших європейських держав у Західній півкулі, де повсталі народи бороли за незалежність, за самостійне державне існування.
Питання про тім, чи керувалися ініціатори “доктрини Монро” справедливим, прогресивними спонуканнями, залишається предметом суперечки. Але безперечно, те що ця доктрина із самого початку мала іншу, обранную, претензійну, агресивну сторону. Вона поставила під опіку США країни і народи, що вони можуть використовувати по своєму власному розсуді, коли хочуть і як хочуть без найменших зобов'язань перед ким би те ні було.
Після остаточного відмовлення від ізоляціонізму програма американського імперіалізму зводилася кінцевому підсумку до поширення в модифікованому виді пристосованої до сучасних умов доктрини “відкритих двер” на увесь світ, супроводжуючи і підкріплюючи її в міру потреби і можливості збройними силами.У Вашингтоні були переконані, що там, де “двер відкриті”, там, з огляду на промислову міць і фінансові можливості США, забезпечене панування американського капіталу. Програма “відкритих двер” в усьому світі, програма створення негласної колоніальний імпері-це програма світового панування Сполучених Штатів Америки .
Післявоєнний світовий розвиток наочно показало нездійсненність і авантюризм програму світової політики Вашингтона, привело до кризи цієї політики. Але ця програма глибоко засіла в розумах правлячих кіл США і служила постійною перешкодою до налагодження співробітництва між державами соціалістичної і капіталістичної систем, доводячи зовнішню політику США, по вираженню державного секретаря Даллеса, до балансування “на грані війни”.
Ще до закінчення другої світової війни у Вашингтоні розгорнулася велика дипломатична підготовка до проведення програми керівництва світом, світове панування, до створення блоку забезпечення пануючого положення США в майбутній Організації Об'єднаних Націй.
Суть цієї програми виразив у своєму виступі президент США Трумен на відкритті сесії Генеральної асамблеї ООН 23 жовтня 1946 р., хоча на цій міжнародній трибуні Трумен, бравіруючи силою Америки, змушений був заявити, що ця сила, буде використана “ інтересах світу і справедливості”. Заявивши спочатку , що “це збори-символ того, що Сполучені Штати відмовилися від політики ізоляціонізму”, президент США уклав: “Застосування чи сили погроза застосування сили з метою порушення світу в який би те ні було частини світу безпосередньо торкається інтересів американського народу. Хід історії зробив нас однієї з найсильніших країн світу. Цим самої на нас покладена особлива відповідальність за збереження нашої сили і за використання нею в інтересах справедливості в такому взаимозависящем світі, якої наш світ є тепер”.
Однак ідея керівництва світом, що президент США Трумен офіційно проголосив під час роботи двох систем, до цього часу настільки укоренився в керівних колах американського імперіалізму, що Вашингтон незабаром узяв курс на ревізію рішень глав трьох урядів у Потсдамі, курс на перетворення Західної Німеччини у військово-економічну базу антирадянських агресивних блоків.
На Далекому Сході політика світового панування Сполучених Штатів і зв'язана з нею світова система баз США і військових союзів також підірвала демілітаризацію Японії.