США у післявоєнний період
З дня закінчення війни на заводах і фабриках США спостерігалося падіння заробітної плати. Заробітна плата скорочувалася номінально і реально. Вона падала номінально через припинення понад визначену роботу, за рости цін на предмети першої необхідності , зокрема на продукти харчування.
Після закінчення війни деякі профспілки вимагали підвищення заробітної плати на 30%, для того щоб компенсувати ріст вартості життя. Капіталісти заперечували, посилаючись на те що ріст заробітної плати спричинить за собою підвищення цін на промислову продукцію, у результаті чого буде інфляція , чревата небезпеками для економіки країни. Офіційні обстеження і звіти доводили, що положення в промисловості таке, що заробітна плата може бути підвищена на 25% без підвищення цін на промислові вироби . Монополії, ставлячи своєю метою розгром профспілок і приняти е реакційного антиробочого законодавства, ігнорували ці доводи, упорствовали і провокували страйку.
Багато капіталістів були упевнені, що компенсацію втрат підприємств у результаті страйків візьме на себе держава на основі акта конгресу 1942р., що передбачав компенсацію у виді скорочення податків за військові і післявоєнні витрати і збитки, зв'язані з реконверсією промисловості. Така впевненість ще більше збільшувала завзятість монополії в боротьбі з робітниками.
Наприкінці 1945 р. на нараді представників 12 найбільших корпорацій з капіталом у 1 млрд. кожна було вирішено спільно бороти проти якого б то ні було підвищення заробітної плати.
Уряд Трумена зайняло спочатку офіційно примирливу позицію. У листопаду 1945 р. президент США скликав конференцію представників великого капіталу і лідерів профспілок. Трумен бажав продемонструвати, що в конфліктах між працею і капіталом він за прикладом Франкліна Рузвельта виступає посередником. Однак до цього часу страйкуючі робітники вже мали випадок бачити дійсні наміри президента Трумена.30 січня 1946 р. конгресмен з Південної Дакоты К. Кейз уніс драконівський білль проти страйків. Наприкінці травня обидві палати конгресу схвалили цей білль. “Білль Кейза” не тільки урізав права робітників на страйки, але фактично скасував багаторічні завоювання трудящих США. Пункт, що містився в ньому, про покарання страйкуючих робітників за те, що вони “заважають торгівлі між штатами”, означав скасування закону Клейтона 1914 р., означав, що існуючий з 1890 р. антитрестовський “акт Шермана” буде надалі цілком спрямований проти робітників і їхніх союзів. Відповідно до цього закону “ кожне об'єднання у формі чи тресту в іншій формі, що обмежує торгівлю між окремими штатами, вважається незаконним.
25 травня 1946 р. палата представників поспішно схвалила антиробочий законопроект, запропонований Труменом. Вона обговорювала його менш 40 минут. голова Конгресу продуктивних союзів у телеграмі, розісланої членам сенату, охарактеризував цей законопроект як “спробу протягти через конгрес США закон, єдиною метою якого є знищення робочого руху в країні”. Колишній міністр фінансів Генрі Моргенау заявив, що “Трумен вирішив відкрито й остаточно відмовитися від спадщини Рузвельта”.
Рішення палати представників викликало таке збурювання у всіх профспілкових організаціях, а також в інших прогресивних колах, що навіть сенат змушений був зм'якшити цей законопроект-вилучити з нього параграф про примусову мобілізацію страйкуючих робітників у збройні сили.
Страйку служили только приводом для відкритого походу реакції. Дискусія в сенаті підтвердила, що справа не стільки в страйках, скільки в загальній політиці монополістичного капіталу США, обраної їм при рішенні проблем внутрішнього і міжнародного становища, що склалося в підсумку другої світової війни.
Похід реакції за ліквідацію так називаного рузвельтовского спадщини далеко не обмежувався кампанією за заборону страйків. Сюди додалася, як побачимо далі, і антикомуністична істерія, і скажена активність комісії з розслідування антиамериканської діяльності, і перевірка лояльності, і багато чого іншого. Але, повідомляючи похід за повернення до дорузвельтовским порядків, монополістичний капітал США по досвіду реакції в інших країнах в епоху імперіалізму направив насамперед головний вогонь проти вирослих і зміцнілих у роки президентства Франкліна Рузвельта профспілок, проти організованих робітників.
4. Від ізоляціонізму до претензій на керівництво
світом