Рим та Карфаген

Воєнні дії, починаючи з 218 р. до н.е., не припинялися і в Іспанії. В 218 р. до н.е. Гней Сципіон висадився в Іспанії, на північ від річки Ебро, і завдав поразки карфагенянам, полонивши Ганнона і контролюючи відтепер весь регіон між Ебро і Піренеями(Дюп,157).

У 217 р. до н.е. до свого брата в Іспанію з восьмитисячним підкріпленням приєднався Публій Сципіон. В подальші роки брати Сципіони успішно вели воєнні дії. Їм вдалося змусити Гасдрубала і Магона відступити з лінії Ебро, а у 213 р. до н.е. за їх впливу нумідійський цар Сіфакс підняв повстання проти Карфагена. Втім, карфагенський воєначальник при підтримці нумідійського принца Массиніси, що повернувся до Африки із Іспанії, завдав Сіфаксу поразки. Потім Гасдрубал з підкріпленнями, що включали нумідійську кінноту Массиніси, 212 р. до н.е. повернувся до Іспанії, де за цей час Сципіон встиг відвоювати Сагунт. Незабаром, у 211 р до н.е., брати Сципіони були розгромлені Гасдрубалом в окремих боях і всією Іспанією на південь від р. Ебро знову оволоділи карфагеняни(Дюп,158-161).

Після битви при Каннах, на чолі нових легіонів були поставлені досвідчений Фабій Максим і рішучий Клавдій Марцелл. З 215 р. до н.е. почався новий етап війни, який в цілому можна визначити як етап відносної рівноваги (Кузя,82).

Гіркий досвід поразок навчив римлян багато чому. Вони стали тепер діяти набагато обережніше. В Італії вони ухилялися від великих битв з ворогом, обмежуючись обороною ще не зайнятих ним міст. Головну мету вони бачили тепер в тому, щоб завадити Ганнібалу одержувати підкріплення і допомогу від його нових союзників, щоб ускладнювати постачання військ продовольством, поступово виснажувати його сили (Утчен,82).Вони розділили свою армію на декілька частин, які повинні були діяти самостійно. Одна з них повинна була блокувати Ганнібала в Італії, перешкоджаючи його подальшим успіхам, інша була послана до Сицилії. Третя армія діяла в Іберії і сковувала тут карфагенські війська, керовані братом Ганнібала – Гасдрубалом (Кузя,83).

Рим тепер мав у своєму розпорядженні більше 200 тисяч солдатів, від 85 тисяч до 90 тисяч яких обережно спостерігали за Ганнібалом, здатним підтримувати чисельність своєї армії в межах 40 тисяч чоловік лише шляхом набору байдужих італіків. Ганнібал у 214 р. до н.е. провів ще одну битву з Марцеллом – нічого не значущу третю битву при Нолі, потім попрямував в Апулію(Дюп,160), де в битві того ж 214 р. до н.е. він розгромив військо під командуванням Фульвія (Кузя,83). Але його брат Ганнон з вісімнадцятитисячною армією у 213 р. до н.е. зазнав серйозної поразки при Беневенті від Тіберія Гракха, під командуванням якого знаходилося 20 тисяч чоловік, але в тому ж році Ганнон завдав поразки Тіберію Гракху в Бруттії. Наступний рік Ганнібал присвятив операціям проти Тарента(Дюп,160-161).

У той же час у Сицилію проти Сіракуз, що оголосило себе прихильниками Карфагена, було послано Марка Клавдія Марцелла, який у 213 р. до н.е. взяв у облогу місто. Але оволодіти містом було важко. Воно мало все необхідне, а в створенні оборонних укріплень узяв діяльну участь знаменитий фізик і математик стародавніх часів Архімед. Тільки весною 211 р. до н.е. римлянам удалося оволодіти Сіракузами. Місто було віддано на розграбування солдатам і серед інших жителів загинув і Архімед. Із Сіракуз було вивезено величезну воєнну здобич і численні витвори грецького мистецтва. Після падіння Агригента в 210 р. до н.е. римляни заволоділи всією Сицилією.

Кипіли бої і на Аппенінах. Спираючись на представників місцевої аристократії, Ганнібалу у 212 р. до н.е. вдалося взяти Тарент, хоч цитадель міста залишалась у руках римлян. Незабаром після Тарента перейшли до Ганнібала Метапонт, а потім і Фурії. Таким чином, римська федерація фактично розпалася (Машкін,172 – 173).

Але римляни, спираючись на підтримку відданих йому міст та переважаючі матеріальні та людські ресурси, продовжили реалізацію своїх планів. У 212 р. до н.е. дві римські армії приступили до облоги м. Капуї, де заперся пунійський гарнізон. Щоб відвернути увагу від Капуї, Ганнібал розпочав марш на Рим, викликавши тим самим страшенну паніку серед міського населення: ,,Ганнібал біля брами Рима!”. Але зустрівши серйозний опір, Ганнібал зняв облогу Рима і вирушив у південну частину Італії, в бік Тарента. Капуя була залишена напризволяще і в 211 р. до н.е. впала під ударами трьох римських армій, здавшись на ласку переможця. Головні винуватці антиримської кампанії, капуанці, зазнали тяжкої кари. Частина знатних капуанців втратила майно, була вислана або продана в рабство. Навпаки, громадяни, що стояли на боці Рима, були затверджені в правах, у володінні землею і рабами. Із падінням Капуї перевага у війні остаточно перейшла на бік римлян(Лемб,257 – 270).

Становище Ганнібала стало катастрофічним після того, як проти нього почала діяти нова римська армія, перекинута на італійський фронт з сицилійського театру воєнних дій (Сергієв,85).

Положення Ганнібала після всіх цих невдач стає критичним. В настрої італіків відбувається різкий перелом. Місто за містом, община за общиною повертаються під владу Рима (Бадак,67).