Рим та Карфаген

Отже ,,каменем спотикання” між двома потужними державами античного світу став острів Сицилія – давня вотчина карфагенян. За словами римського історика Флора ,,вона була ласим шматком, який ніби був під рукою і, водночас, відірваний від материка”. Майбутня здобич приваблювала своїми містами і землями, де легко можна було збагатитись. Однак римляни в Сицилії були небажаними гостями і в плани карфагенян їхня поява явно не входила.Напередодні Першої Пунічної війни сили сторін були різними. Карфаген володів обширними територіями, Рим же мав більший людський потенціал. Багатства Карфагена здавались невичерпними, проте римлянам було легше налагодити постачання армії, що проводила воєнні дії на Сицилії. Карфаген хазяйнував на морі, у Рима кораблів майже не було. В армії Карфагена воювали найманці, але римське ополчення було надійнішим. Грошей найманці вимагали більше, а управляти ними, звичайно, було важче. Професійність карфагенських офіцерів була безсумнівною, у римських солдатів була чудова дисципліна. Кіннота карфагенян здавалась непереможною, римські легіони звикли перемагати (Волков, 117).

Приводом до війни стали події, що відбулися на острові Сицилія. У сицилійському місті Месcані, навпроти італійського міста Регіон, грецькі наймані вояки, що їх звали ,,мамертинами” – синами Марса, заснували розбишацьку державу. Коли ж сіракузький король Гієрон II хотів цю державу завоювати, вони звернулися за допомогою і до Рима, і до Карфагена. Карфагенці поспіли швидше й зайняли Мессану (Крип, 293). Римляни, які побоювалися, що взяття карфагенянами Мессани спричинить до захоплення Сіракуз, тобто підкорення Карфагеном всієї Сицилії, почали військові дії на острові (Енц).

Війна проходила на периферії цивілізованого світу. Але Рим для могутніх великих держав того часу – Сирії Селевкідів, Єгипту Птолемеїв, Македонії Антигонідів – нічого не означав. Для мешканця Олександрії чи Антіохії – великих міст тогочасного світу – події, що відбувалися в Італії здавалися далекими і нецікавими. Але вже наприкінці Перша Пунічна війна була ,,в центрі уваги світової спільноти”.

На боці карфагенян виступав увесь грецький світ, та й сам Карфаген давно вважався елліністичним центром. З часів Аристотеля, який возвеличував державний устрій Карфагену, багато греків симпатизували столиці пунійців (Волков, 117).

Війна розпочалася в 264 р. до н.е., коли римська армія захопила Мессану, розгромивши спочатку карфагенян, а потім і сіракузьке військо. З 263 р. до н.е. сіракузці сталі союзниками Рима (Енц). Незабаром римляни вторглися до західної Сицилії і взяли в облогу карфагенську фортецю Агригент. Облога і битва при Агригенті відбулася в 262 р. до н.е. Захисники міста під командуванням Ганнібала Гіско стійко оборонялися, а Карфаген надіслав для підтримки армію під командуванням Ганнона. У наступній битві Ганнон зазнав поразки, але Ганнібалові зі своєю армією вдалося втекти з міста. Ця перемога принесла Риму владу над більшою частиною Сицилії, за винятком декількох карфагенських фортець, розкиданих по західному берегу (Дюп, 152), які Карфаген боронив за допомогою свого флоту (Крип, 294).

Битва біля Липарських островів 260 р. до н.е. в Тірренському морі, в якому римська ескадра під командуванням С. Корнелія Сципіона зазнала поразки, підтвердила перевагу карфагенського флоту (Дюп, 152).

Тоді римляни зрозуміли, що зможуть перемогти карфагенян тільки морською силою. Історик Полібій оповідає про це так: “Хоча до цього римляни ніколи не звертали уваги на море, враз, коли про це подумали, вирішили побудувати воєнні кораблі, і вони так відважно взялися за діло, що, не випробувавши добре ще сил, уже вирішили дати морський бій карфагенянам, що від предків тримали владу на морі” (Крип, 294). І в тому ж таки 260 р. до н.е. відбулась морська битва біля Міл, в якій римський флот, що комплектувався кораблями, збудованими за зразком пунічної п’ятиреми, під проводом Гая Дуїлія переміг карфагенський (всес. іст., 80). Карфагеняни втратили 50 кораблів: почасти їх було затоплено, почасти – взято в полон (Крип, 294). Перемогу було здобуто завдяки застусуванню винайденного абордажного містка, що кріпився на бортах римських кораблів, що сприяло перенесенню тактики сухопутного бою на морську війну (всес.іст., 80). Карфагеняни втратили контроль над морем. Римські експедиційні сили вторглися на Корсику і Сардинію (Дюп, 152).

Рим, заохочений першим успіхом, вирішив розбудувати морську силу й атакувати сам Карфаген. У 256 р. у море вийшов римський флот, що мав до 350 кораблів. Карфагеняни, чисельність флоту яких теж сягала близько 350 кораблів, заступили йому шлях біля мису Екном на Півдні Сицилії (Крип, 294). Але і цього разу в тяжкому бою перемогла нова римська тактика. Тридцять карфагенских кораблів було потоплено і 64 захоплено, тоді як римляни втратили тільки 24 (Дюп, 153).Перемога в цьому бою дозволила римлянам у 256 р. до н.е. висадитись в Африці (Циркін, 64). Армію, чисельністю 20 тисяч чоловік, очолював воєначальник Регул. Після того, як він виграв вирішальну битву біля Адіса, карфагеняни запросили миру. Проте умови, поставлені Регулом, були такі жорсткі, що карфагеняни вирішили продовжувати війну (Дюп, 153). Здавалося, що Фінікійській державі прийшов кінець. Але римський сенат зробив тут велику помилку, оскільки відкликав з Африки флот, залишивши тільки 15 000 сухопутного війська (Крип, 294). Крім того у відчаї пунійці звернулися по допомогу до вождя спартанських найманців Ксантіппа, який зі своїм загоном незабаром прибув до Карфагену (Дюп, 153). Незабаром це дало свої плоди. Карфагеняни під проводом Ксантіппа за допомогою нумідійської кінноти, бойових слонів та фаланги грецьких найманців блискавично перемогли римлян у бою біля Туніса, що відбувся у 255 р. до н.е. Римський флот з врятованими залишками війська було знищено штормом (всес.іст., 80). Після цього війна знову повернулась на сицилійську землю, де вона проходила із перемінним успіхом, але все ж таки з перевагою на боці римлян (Циркін, 64). Римляни, відмовившись від морської війни, завойовують Сицилію, окрім карфагенських баз Лілібей, Дрепанум та Ерікс (всес.іст., 80).