Греко-перські війни ( 500 – 449 рр. до н.е. )
Учасник Саламінського бою великий поет Есхіл у трагедії "Перси" (403-418 рр. до н.е.) натхненно описав величезне патріотичне піднесення, що охопило греків, і сам хід цього бою: “ . Гомонисті поклики Лунали скрізь: "Вперед, синове еллінів! Рятуйте рідний край, рятуйте жон своїх, Дітей безвинних, ще й богів отчизняних, Гробниці предків, - бій тепер за все іде!" Тоді від нас їм взустріч персів мовою Пронісся клич, - було вже годі гаятись. Враз із судном судно зіткнулось мідними Носами, - корабель почавши еллінський, Із фінікійського ураз опалубні Прикраси збив, - одне на одне йшли вони. Спочатку твердо лави війська перського Трималися. Коли ж в протоці скупчилися, Не помогти було їм один одному Й своїх вони дзьобами міднокутими Трощили, весел шереги ламаючи”.
Хоча флотом під час Саламінської битви командував спартанець Еврибіад, слава і честь перемоги дісталися Фемістоклу. При відвіданні Спарти йому були віддані такі почесті, як жодному іншому іноземцеві: отримав оздоблену золотом колісницю, а почесний ескорт у кількості 300 вершників проводжав його аж до кордону. Греки захопили величезну кількість здобичі, 1/10 якої відправили в Дельфійський храм, де побудували статую Аполлона з корабельною кормою в руці.
Мардоній, не маючи можливості прогодувати свою армію у спустошеній Аттиці, відступив на північ. При посередництві македонського царя Олександра він намагався схилити Афіни до сепаратного миру. Але афінянин, який умовляв громадян прийняти пропозиції персів, був побитий камінням разом з дружиною і дітьми. У відповідь на це Мардоній у 479 р. до н.е. спрямував свою армію на Афіни. Спарта, звільнившись від безпосередньої небезпеки, не присилала допомоги афінянам. Однак після тривалих переговорів, побоюючись можливого союзу між персами та афінянами, вирішила послати сильний корпус під командуванням Павсанія (510-468 рр. до н.е.), регента малолітнього сина Леоніда Плістарха. Союзник персів Аргос не зміг завадити швидкому просуванню спартанців.
Мардоній, вивівши свою армію з Афін, зупинився в Беотії поблизу м. Платеї на великій рівнині вздовж ріки. Греки зайняли оборонну позицію на схилі пагорба, закриваючи шлях на Істм. У їхніх рядах було приблизно 40000 воїнів з 20 держав. Найімовірніше, персів було дещо більше (приблизно 60 000 чоловік). Зацікавлені у найшвидшому початку битви, обидва полководці все ж не зважувалися на неї. Але нічний набіг кінноти в тил греків (перси засипали джерела водопостачання, захопили вози з продовольством і перекрили шлях на Істм) змусив їх змінити позиції, цим скористалися перси і через висохлу річку кинулися на греків. Афінський загін відбив атаку ворогів і став тіснити іранців, які трималися до того часу, поки не був вбитий Мардоній, а потім втекли з поля бою. Командуючий центром перської армії Артабаз організовано відступив у Візантій, і Ксеркс схвалив його поведінку. За перебільшеними даними, з 300 000 персів врятувалося лише 43 000, а за применшеними повідомленнями античних авторів, загинуло лише 160 греків-гоплітів. Частину багатої здобичі за традицією віддали у святилище Зевса, а іншу поділили.
Під Платеєю, так само як і під Марафоном, греки добре зуміли ви¬користати горбасту місцевість і згуртованість фаланги важкоозбро¬єних воїнів. Майже вся перська армія була знищена, сам Мардоній загинув. Грецька воєнна техніка ще раз показала свою перевагу над перською.
Битви при Платеї і Мікале вирішально вплинули на дальший хід війни. Воєнні дії були перенесені на малоазіатську територію, бо в Греції персів більше не лишалося. Для закріплення своєї пере¬моги і для визволення від персів Малої Азії грекам треба було вести війну на морі. До того ж ростуча агресія Афін вела їх на Схід.У найближчі роки увесь район Егейського моря, всі острови були очищені від персів. Малоазіатські міста повстали проти пер¬сів і приєдналися до європейських греків.
У 470 р., через дев'ять років після битв при Платеї і Мікале, грецькому флотові вдалося завдати ще одної великої поразки пер¬сам — при ріці Еврімедонті, на південному узбережжі Малої Азії. Грецьким флотом у цій битві командував син Мільтіада Кімон.
Він належав до крайньої правої, і займана ним посада коман¬дувача флоту показує, що в цей період праві угруповання в Афінах тримали владу в своїх руках.
Після битви при Еврімедонті війна на деякий час затихає.
У 459 р. афіняни розпочали сміливу воєнну авантюру і послали великий флот на допомогу повсталому проти Персії Єгиптові. Але цей похід був невдалим. Персам удалося придушити єгипетське по¬встання, і грецький флот в Єгипті майже весь загинув разом із значною частиною армії (454 р.).
Через п'ять років після єгипетського походу грецькому флотові вдалося добитися реваншу. У 449 р. відбулася морська битва біля міста Саламіна на острові Кіпрі, де греки знову розбили персів. Друга Саламінська битва була останньою відомою нам великою битвою між греками і персами.