Греко-перські війни ( 500 – 449 рр. до н.е. )
Однак найвищого розквіту Перська держава досягла при Дарії І (521 - 486 рр. до н.е.), який володів необмеженою владою. Лише 6 чоловік з його найближчого оточення мали право входити до нього без попередження. 10 тисяч безсмертних охороняли царя в якості особистої охорони. При Дарії І була проведена велика адміністративна реформа. Згідно з нею вся територія держави була поділена на 20 областей - сатрапій на чолі з намісниками (сатрапами). Всі важелі державного управління були зосереджені в містах Персеполь і Сузи. Сітка "царських доріг" з'єднувала Сузи, Сарди, Ефес. Через кожних 20-30 км були побудовані особливі станції з кур'єрами і кіньми, завдяки чому можна було швидко і оперативно передати донесення з одного до іншого кінця держави. Крім того було проведено фінансову реформу, за якою цар карбував золоту монету - дарик (10 золотих карбованців), сатрапи - срібну, а міста - мідну монети.
Однак на території, яка населялася різноманітними племенами і народами, державна централізація, здійснювана за допомогою зброї та адміністративного впливу, не давала бажаних результатів. Значна частина підкореного населення була незадоволена царською політикою. Особливо руйнівною була відкупна система (здача збору податків на відкуп), яка призводила до розорення підвладних територій. Наприклад, Каппадокія, крім грошового податку, повинна була щорічно поставляти 1500 коней, 2000 мулів, 50 000 овець, а Лідія - в два рази більше (3000 коней, 4000 мулів, 100000 овець).
Після розгрому персами Лідії (546 р. до н.е.) грецькі міста західного узбережжя Малої Азії потрапили під їхню владу. І хоча розміри податків персам були майже такими ж, як і лідійцям, їхня економічна та політична ситуація значно погіршилася, а саме:
1) При пануванні Лідії гроші від податків надходили в обіг, а тепер осідали
в скаржницях перських царів, що наносило шкоду товарно-грошовим відносинам.
2) Влада Лідії, яка не мала власного флоту, не зачіпала економічних
інтересів малоазіатських міст. Перси ж, які контролювали всі протоки,обмежували торговельні можливості полісів Малої Азії.
3) Надзвичайно важкою була трудова повинність. Греків залучали до участі в ремонтно-будівельних роботах, у військових походах персів.
4) Перси втручалися у внутрішні справи малоазіатських міст, нав'язуючи правителів-тиранів з середовища місцевої аристократії. Правитель Мілету говорив, що "у випадку падіння могутності Дарія, як ні він сам не буде в змозі зберегти владу над мілетянами, так і ніхто інший, оскільки кожне місто віддасть перевагу владі демократії перед пануванням тирана".
Підкоривши Малу Азію, перси намагалися просунути своє панування далі на захід та на північ. З цією метою Дарій І в 514-513 рр. (за іншими даними - 515-514 і навіть у 512 р. до н.е.) через Фракію здійснив похід в Західне та Північне Причорномор'я під приводом помсти скіфам за здійснене ними вторгнення в VII ст. до н.е. у Північний Іран. Багатотисячна армія переправилася через протоку Боспор, міст через яку побудував самоський грек Машрокл, та Істр (Дунай), по мосту з кораблів у Скіфію. Дарій розраховував на швидку перемогу, і тому армія не була підготовлена до тривалого походу, про який Геродот повідомляє, що він зайняв два місяці, а Ктесій - 15 днів. Відсутність населених пунктів, відступ скіфів, які не розпочинали вирішальної битви, ведучи партизанську війну, вимусили Дарія повернутися назад. Крім того, причиною відступу була боязнь Дарія, що іонійські греки зруйнують міст через Дунай, який вони охороняли. Скіфський вождь Іданфірс надіслав Дарію послання, яке містило птаха, мишу, жабу і 5 стріл. Помічники Дарія так розшифрували скіфське послання - "Якщо ви, перси, не полетите в небеса, перетворившись у птахів, чи не зариєтесь у землю подібно мишам, чи не плигнете в озера, перетворившись в жаб, то не повернетеся назад, бо будете вражені цими стрілами".
Єдиним результатом цього походу було завоювання Херсонеса Фракійського і Чорноморських проток, що створило загрозу вторгненню персів на Балкани і ставило під загрозу економічну самостійність греків. Для завоювання фракійців Дарій залишив в Європі свого полководця Мегабаза. Однак плани подальших завоювань довелося відмінити у зв'язку із повстанням грецьких міст Малої Азії (500-494 рр. до н.е.).
Невдача скіфського походу надихнула опозиційні до Персії групи в Малій Азії, на чолі яких стояв Аристагор - тиран Мілета. У 500 р. до н.е. на зборах малоазіатських грецьких міст було прийнято рішення про відміну в них тиранії. Аристагор добровільно склав повноваження тирана, а інші були вигнані або страчені. Розуміючи труднощі боротьби з персами, малоазіатські греки звернулися за допомогою до Балканської Греції. Відгукнулися лише Афіни та Еретрія, які прислали відповідно 20 і 5 кораблів. Спарта, зіславшись на боротьбу з Аргосом, у допомозі відмовила. Союзницькі війська вторглися у м. Сарди (резиденція персів у Малій Азії) і спалили його. Це послужило сигналом для повстання на Геллеспонті та о. Кіпр. Перші перемоги повсталих об'єктивно пояснювалися тим, що Персія не зразу змогла підтягнути свої військові сили. Однак уже в 498 р. до н.е. на зворотному шляху з Сард флот союзників був розбитий, балканські греки повернулися додому. Поразки іонійських міст пояснювалися відсутністю у них загального плану військових дій та єдиного командування. В 495 р. до н.е. перси зібрали величезний флот з фінікійських кораблів (біля 600 суден) і наступного року у Мілетській гавані розгромили флот малоазіатських греків. Мілет було зруйновано, а все населення міста продано в рабство. Після цього перси захопили Хіос, вирізавши основну частину населення, спалили Візантій і Калхедон.