Воєнні конфлікти та способи їх вирішення

Конфлікти, для врегулювання яких залучаються складові ВОД, мають переважно обмежений характер. Конфліктна діяльність і конфліктні відносини, що виникають при цьому, зумовлюють особливості перебігу воєнного конфлікту, найважливішими характеристиками яких є: види воєнних дій, форми прояву та форми перебігу конфлікту, масштаб, інтенсивність, наслідки конфлікту.

Залежно від виду воєнних дій, конфлікти поділяють на наступальні, оборонні, маневрені та позиційні. Всебічна класифікація воєнного конфлікту пов’язана з виокремленням його основних форм прояву й існування. Форма прояву характеризує ступінь видимості конфліктів, що відбуваються, а форма існування наголошує на особливостях способу взаємодії протиборчих сторін.

Форми прояву воєнних конфліктів визначаються методами використання військової сили, згідно з якими вони бувають прихованими і явними. Всі воєнні конфлікти, для врегулювання яких залучаються складові ВОД, за своєю формою є явними.

Якісне поєднання різних елементів у змісті воєнного конфлікту обумовлює різні форми його існування. Перевага тих чи інших конфліктів залежить від конкретної політичної мети протиборчих сторін, їх економічних і військово-технічних відносин, розміщення та співвідношення політичних сил, внутрішньополітичної ситуації і міжнародної обстановки, стану розвитку військової сили.

Важливою характеристикою воєнного конфлікту є його інтенсивність. Критеріями інтенсивності є якісні параметри зброї, що застосовується, кількість втрат і рівень руйнувань, кількість задіяного особового складу і використаних ресурсів, темпи вирішення поставлених завдань, часові рамки конфлікту. Відповідно до цих критеріїв, воєнні конфлікти поділяються на конфлікти високої, середньої (Афганістан у 1992 – 2001 роках, Ангола, республіки колишньої СФРЮ, Ерітрея – Ефіопія) і низької інтенсивності (Абхазія, Придністровський регіон Республіки Молдова, Східний Тимор в Індонезії).

Масштаб воєнного конфлікту характеризується двома критеріями: географічною ознакою й терміном перебігу. За географічною ознакою виокремлюють світові, регіональні та локальні воєнні конфлікти. За терміном перебігу – тривалі (Ангола, Афганістан, Демократична Республіка Конго, Ліван) та короткочасні (Придністровський регіон Республіки Молдова).

За наслідками для кожної сторони воєнні конфлікти поділяють на успішні й невдалі. Успішними вважаються ті, в результаті яких досягається перемога над супротивником і повна чи часткова реалізація поставлених цілей. Невдалі конфлікти – коли одна зі сторін не досягає поставленої мети, визнає свою поразку й змушена капітулювати.

Аналіз воєнних конфліктів, до врегулювання яких залучаються складові Воєнної організації держави, свідчить, що їх різноманіття доповнюється здатністю до трансформації.

Таким чином, типологічний аналіз засвідчує, що воєнний конфлікт проявляється через його формальну і змістову класифікації і з плином часу може змінюватися.

Кожна форма, вид та рід воєнного конфлікту відповідають певній стадії його розвитку. Тому поряд з аналізом структурно-змістових аспектів, що розглядають воєнний конфлікт як соціально-політичне явище, необхідно виявляти й динаміку його розвитку.Наведена класифікація грунтується на дослідженні характерних ознак і відмінностей вже існуючого воєнного конфлікту як наслідку протистояння сторін (без акцентування на передумовах цього протистояння). Протистояння ж виникає у сфері діяльності держав, суспільних інститутів, соціальних верств, груп, окремих індивідуумів на основі їх ставлення до подій, предметів, явищ і стосується прийняття ними тих чи інших рішень (управлінських) на основі певних знань, умінь, навичок та під впливом отриманої інформації. Саме ці особливості, тільки в площині інформаційного протиборства, яке супроводжує виникнення, розвиток і завершення збройного конфлікту в усіх його структурно-змістових аспектах, спробуємо простежити, розглядаючи в наступних публікаціях теоретичні засади інформаційної боротьби і конкретні приклади проведення інформаційно-психологічних операцій у воєнних конфліктах останніх десятиліть.

Література:

1. Шкідченко В. П. Деякі шляхи подальшого розвитку нормативно-правової бази забезпечення воєнної безпеки України // Наука і оборона. - 2000. - №3. С. 3 — 10.