Воєнні конфлікти та способи їх вирішення

Якщо соціальні групи – суб’єкти конфлікту тісно пов’язані з різними соціальними верствами, то внутрішньосоціальні конфлікти переростають у внутрішньодержавні. Суб’єктами їх стають різні соціальні верстви. Прикладом такої трансформації воєнного конфлікту з одного рівня на інший у рамках цього типу є таджицький воєнний конфлікт 1993 року. Спочатку він розвивався між кулябською й ленінабадською клановими групами в боротьбі за політичну владу, а з розширенням масштабів збройного протиборства переріс у міжрегіональний і міжконфесійний конфлікт усередині держави.

До внутрішньогоризонтального типу воєнного конфлікту належать внутрішньодержавні міжетнічні, міжрегіональні, міжкласові, міжконфесійні конфлікти. До нього належать також внутрішньоблокові конфлікти.

Нарешті, найвищим рівнем внутрішньогоризонтальних воєнних конфліктів є внутрішньосуспільний конфлікт. У загальнополітичній і науковій літературі такі конфлікти відомі як громадянські війни. Саме вони характеризують якісний стан суспільства. Приклад – громадянська війна в Афганістані (1992 – 2001 рр.).

Однак внутрішній конфлікт може спалахнути не тільки між рівними типами суб’єктів, а й між суб’єктами різного рівня, утворюючи внутрішньовертикальні воєнні конфлікти.

До цього типу належать конфлікти між суб’єктами різного рівня всередині спільної соціальної організації, між групою й соціальними верствами в країні, між групою й державою всередині країни, між соціальними верствами й державою всередині країни, між воєнно-політичним блоком і державою – членом блоку. Прикладом внутрішньовертикальниого конфлікту є грузино-осетинський воєнний конфлікт 1992 – 1993 років, суб’єктами якого стали соціальна верства (осетинське населення) та соціальна група іншої соціальної верстви (грузинські кланові угруповання, які намагалися втримати своє політичне панування в Південній Осетії).

Конфлікт в Афганістані свідчить, що коли екстремістських груп у країні кілька і їх потужно підтримують певні соціальні верстви, то держава руйнується. Після зруйнування держави воєнний конфлікт перетворюється з внутрішньогоризонтального на внутрішньовертикальний – між соціальними збройними угрупованнями за політичне панування в країні чи в окремих її регіонах.

Якщо ж у протиборстві з державою соціальній групі вдається втягнути в конфлікт (у ролі суб’єкта) соціальну верству, тоді він перетворюється на конфлікт між соціальною верствою й державою. Сюди правомірно було б віднести придністровський конфлікт 1992 року, абхазький конфлікт 1993 року. Суб’єктами цих конфліктів, з одного боку, виступає сама держава, а з іншого – певна соціальна верства країни.

Зовнішньогоризонтальні воєнні конфлікти відрізняються від внутрішніх тим, що учасниками їх є суб’єкти однакового рівня, які, проте, належать до різних соціальних систем. Це конфлікти між соціальними групами, що належать до різних соціальних верств; конфлікти між соціальними верствами в різних державах; конфлікти між державами, що належать до різних воєнно-політичних блоків або тими, що до них не приєдналися.

Зовнішньогоризонтальні воєнні конфлікти розгортаються на різних соціальних рівнях (соціальні групи, соціальні верстви, держави, коаліції держав). Вони взаємозалежні і розвиваються шляхом ескалації й деескалації.Коли перехід кожної з протиборчих сторін від одного рівня до іншого відбувається неодночасно, то виникають зовнішньовертикальні воєнні конфлікти. До них належать конфлікти між суб’єктами різного соціального рівня: між соціальними групами однієї держави і соціальними верствами іншої, між соціальними групами й іноземними державами, між соціальними верствами й іноземними державами. Така ситуація характерна для воєнного конфлікту між Таджикистаном і фундаменталістськи налаштованими ісламськими верствами Афганістану.

Отже, соціальна типологія характеризує воєнні конфлікти за місцем та взаємодією соціальних одиниць в структурі суспільства. Проте тип протиріччя визначається не тільки природою соціальних розбіжностей, але й предметом, через який воно виникає. Тому було б недостатньо обмежитися лише соціальною класифікацією воєнного конфлікту, не доповнивши її предметною.

Підставами для виникнення протиріччя можуть бути різні предмети, на основі яких, за твердженням Г. Перепелиці, необхідно виокремити шість предметних типів воєнних конфліктів: територіальний, соціальний, економічний, державно-інституційний, ідеологічний, культурний.