Будівництво Українського військово-морського флоту у добу Центральної Ради
Голова Кримського військово-революційного штабу Ю.Гавен, що керував збройним опором німецьким військам, віддав наказ червоногвардійцям відірватися від противника і відходити на Севастополь для посадки на судна13.
Більшовики ініціювали проведення делегатських зборів флоту. На лінкор "Воля" з'їхалися делегати від кораблів. Після звіту парламентарів, деякі "гарячі голови" під впливом агітації провокаторів знову пропонували зійти на берег і за підтримкою корабельної артилерії битися на суші "до останнього снаряду", "поки німці не приймуть їхніх умов", а у самий останній момент відходити до Новоросійська14.
Однак більшість учасників зборів зайняли більш виважену проукраїнську позицію15. Погодившись з умовами генерала Коша, ця більшість вирішила підняти українські прапори і знову умовити контр-адмірала Сабліна стати на чолі флоту. Після цього, делегати Мінної бригади, на кораблях яких перебувало більшовицьке керівництво, залишили збори, вирішивши "...припинити воєнні дії і негайно приступити до евакуації"16.
У такій надзвичайно складній ситуації, контр-адмірал Саблін прийняв рішення знову стати на чолі флоту, але за умови, що до його рук перейде вся повнота влади. На лінкорі "Георгій Побєдоносець" був піднятий сигнал "Вступив у командування Українським Чорноморським флотом". Депеша про цю подію негайно була надіслана німецькому командуванню, у якій командувач українського флоту контр-адмірал Саблін просив терміново прийняти його делегацію17.
Після цього відбулася довгоочікувана моряками-українцями знаменна подія: кораблі Чорноморського флоту, на яких вдалося нейтралізувати руйнівний більшовицький вплив, підняли українські прапори. На 18 годину українські прапори майоріли над лінкорами, крейсерами і навіть над деякими кораблями Мінної бригади. До Києва по радіо було передано: "Браття Київської Центральної Ради. Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що знаходився в Севастополі, підняли Український прапор. Контр-адмірал Саблін. 29 квітня"18. На жаль, не надійшла відповідь від Центральної Ради на телеграму контр-адмірала Сабліна. Та і не могло цього статися, бо 29 квітня відбувся державний переворот і уряд Центральної Ради перестав існувати.
У той же час більшовицькі агітатори стверджували, що начебто німецьке командування має за мету повністю захопити флот, і, мовляв, підняття українських прапорів тільки сприяє йому у досягненні цієї мети. Розагітований більшовиками екіпаж есмінця "Керч" оголосив, що корабель відходить у Новоросійськ. Більшовицький військово-революційний штаб закликав чорноморців приєднуватися до есмінця, але за "Керчю" висловили бажання йти всього дев'ять ескадрових міноносців, дивізіон сторожових катерів і кілька підводних човнів. Команди лінкорів, піддали гострій критиці тих, хто не підкорився думці більшості і розпорядженню командувача флотом.
Контр-адмірал М.Саблін, після фактичного переходу більшості кораблів ЧФ під українську юрисдикцію, відчував, що головний та найвідповідальніший крок зроблено: ЧФ присягнув українській державі і це надавало добрі шанси для збереження людей та техніки. Але одночасно його вкрай непокоїв демарш більшовиків, пов'язаний із запланованим ними відходом більшої частини Мінної бригади та транспортів з рештками червоних військ у Новоросійськ.
Командувач намагався не допустити розколу флоту, але ситуація надзвичайно ускладнювалася тим, що з Києва не надходило ніяких відомостей. Складалося враження, що флот кинутий напризволяще. За цих умов командуванню ЧФ не залишалося нічого іншого, як умовляти бунтівників, лавірувати і всіляко затягувати час, щоб затримати до приходу німецьких військ відхід контрольованих більшовиками кораблів у Новоросійськ.
Увечері 29 квітня більшовицький Військово-революційний штаб вирішив здійснити останню провокацію і направив делегацію до контр-адмірала Сабліна. Її очолив все той же Ю.Гавен. Делегація зухвало зажадала від командування ЧФ безумовного виконання наказу Радянського уряду про евакуацію армії і флоту в Новоросійськ і повідомила про рішення частини кораблів Мінної бригади піти сьогодні ж, навіть якщо інші частини флоту залишаться у Севастополі.Контр-адмірал Саблін намагався умовити делегацію підкоритися рішенню більшості моряків-чорноморців. Більшовики ж заявляли, що "Червона Армія і Червоний флот не складуть зброї і будуть боротися з тими, хто буде заважати уходу їх з Севастополя"19. Слід зауважити, що на кораблях, більшовики як конвой використовували частини Червоної армії. Саме тому "добровільність" участі екіпажів кораблів Мінної бригади та транспортів у переході до Новоросійська, їхня "висока революційна свідомість" та "героїзм", про які довгий час стверджувала радянська історіографія, насправді стають досить сумнівними.