Будівництво Українського військово-морського флоту у добу Центральної Ради
Усе це, а передусім відсутність рішучих дій з боку Центральної Ради, внаслідок як об'єктивних так і суб'єктивних причин, суттєво погіршувала ситуацію навколо флоту. Ще більш негативні наслідки спричинив вихід додатку до "Тимчасового закону про флот Української Народної Республіки", оголошеного 13 березня 1918 р. Знаходячись у полоні соціалістичних ідей та загальної революційної ейфорії, новий уряд скасував обов'язкову службу на флоті. На зміну їй вводився принцип поповнення флоту на добровільних засадах на зразок так званої "народньої міліції", що для флоту в тих конкретних воєнно-політичних умовах означало подальше руйнування.
Агресія Раднаркому проти України змушувала вести негайні пошуки союзника. Останньою надією на порятунок УНР від більшовицької навали були переговори із країнами австро-німецького блоку. 9 лютого 1918 р. українським дипломатам вдалося підписати мирний договір між УНР та австро-німецьким блоком. Договір передбачав припинення війни між сторонами, поновлення кордонів 1914 року, відмову від контрибуцій та укладення торговельних угод.
Щоб зупинити більшовицьку агресію Центральна Рада, була змушена звернутися до союзників по військову допомогу. 7 лютого 1918 р. розпочався спільний наступ українських та австро-німецьких військ.
2 березня Центральна Рада повернулася до Києва.
Голова уряду УНР В.Голубович та новий військовий міністр О.Жуковський (від 24 березня він також виконував обов'язки міністра морських справ) прийняли досить складне та ризиковане рішення: дали неофіційне розпорядження про створення на базі Запорізького корпусу так званої "Кримської групи" на чолі з підполковником П.Болбочаном для звільнення півострова від більшовицьких формувань7. Для організованого прийняття Чорноморського флоту під українську юрисдикцію з "кримцями" рухався і капітан 2 рангу Місников, який повинен був очолити першу українську військово-морську комендатуру для охорони та впорядкування діяльності Севастопольської бази. Але, на жаль, ця група, здійснивши героїчний Кримський похід, була відкликана через загрозу з боку німців застосувати проти неї зброю, якщо болбочанівці негайно не залишать Криму.
Військовий та морський міністр О.Жуковський за досить обмежений час перебування на посаді встиг чимало зробити як для війська, так і для флоту. У його відзові від 15 квітня 1918 р. "До моряків транспортної флотилії Чорного моря, які находяться на службі військової обязанности з 1-го березня 1918 року", зокрема зазначалося: "Війна скінчилась, настав час... ліквідувати той розлад і безладдя, які принесла держава з большевитськими прапорами... Народне Міністерство Морських справ закликає до громадянського почуття всіх чорноморців, які мусили покинути порти України, пропонуємо повернутися на свої місця і приступити до роботи на користь рідного краю, організуйте професіональні спілки для захисту своїх політичних і економічних прав й домагань. Підписав Морськой Міністр Жуковський"8.
Проте, з наближенням до Криму передових німецьких частин ситуація в Севастополі набуває драматичного характеру. Це викликало вкрай негативну реакцію на кораблях, що постійно підігрівалася більшовиками, які тепер перетворилися на переконаних "оборонців". Найбільшу "революційність" виявляли представники збільшовизованих екіпажів кораблів мінної бригади, що пропонували, у відповідь на телеграму Раднаркому РРФСР від 23 квітня, "битися з ворогом на сухопутному фронті до останньої можливості", а в разі поразки переходити в Новоросійськ.
Більш толерантні та стійкі до більшовицької пропаганди команди лінкорів, крейсерів і деяких підводних човнів вирішили підняти українські прапори і таким чином перейти на службу українському народові. Команди допоміжних суден, а також флотський екіпаж та інші берегові підрозділи, не мали визначених позицій, або знаходилися у полоні лівацько-анархістських настроїв9.
Командувач Чорноморського флоту М.Саблін, відчуваючи всю суперечливість політичної обстановки, послав до Москви телеграму у якій, зокрема, зазначав: "...не може бути і мови про початок готовності евакуації, поки не буде обговорено масами питання про захист Криму"10. Після цього він склав із себе повноваження командувача флоту. Так само вчинив і головний комісар С.Кнорус11. У той же час вони не припиняли переговорів з представниками Української Центральної Ради.29 квітня 1918 р. німецькі війська вже знаходилися за 10 верстов від Севастополя. Делегація від ЧФ, що напередодні побувала у німців, доставила у Севастополь вимоги командувача німецьких військ генерала Коша, який запропонував таке: якщо Чорноморський флот визнає над собою владу української держави та підніме її прапори, він припинить наступ своїх військ12.
Поки йшли переговори у бойових діях настала певна пауза. Цією паузою відразу скористалися більшовики. Вони поширювали чутки, що нібито командувач ЧФ М.Саблін і головний комісар С.Кнорус хочуть "здати" флот німцям.