Будівництво Українського військово-морського флоту у добу Центральної Ради

Революційні події весни 1917 р. надали українському народові реальний шанс відродження власної держави. Стихійний український рух почав набувати організаційних форм після обрання на спільних зборах політичних партій єдиного представницького органу - Центральної Ради.

Уже 5-8 травня 1917 р. відбувся Перший Український військовий з'їзд, що ухвалив рішення про проведення українізації у частинах російської армії, які знаходилися на теренах України. Процес українізації не міг оминути і Чорноморського флоту, за вплив на який почали боротьбу майже всі тогочасні політичні партії. Найбільшу кількість прихильників на флоті отримав український рух. Тому цілком закономірно, що питання створення українського флоту привернуло до себе увагу Центральної Ради.

Гострота проблеми флоту визначалася необхідністю забезпечення контролю над береговою смугою українських етнічних територій у Причорномор'ї, яка простягалася майже на 1700 кілометрів.

У березні 1917 р. відбулись перші збори моряків-українців, на яких було створено Раду Української Чорноморської Громади, а у квітні - другі, де було обрано керівництво та визначено завдання діяльності секцій Громади: воєнної, освітньої, агітаційно-пропагандистської та господарської.

Тодішній командувач Чорноморського флоту віце-адмірал О.Колчак прихильно ставився до діяльності подібних національно-етнічних громад, вбачаючи у них стабілізуючу силу в місцях базування кораблів, що сприяло і підтриманню боєздатності флоту, недопущенню безладдя. Безпосередній учасник тих подій Святослав Шрамченко стверджував, що, на відміну від більшості представників вищої військової російської еліти, адмірал Колчак непогано орієнтувався у вкрай складних політичних умовах того часу, а в українському національному рухові бачив порятунок Чорноморського флоту від повної анархії та розвалу, що почали вже тоді флот охоплювати.

У квітні 1917 р. на більшості кораблів Чорноморського флоту були створені українські корабельні ради. Найбільш впливовими вони стають на лінійних кораблях "Воля", "Іван Златоуст", "Св. Евстафій", "Ростислав", на крейсерах "Пам'ять Меркурія", "Кагул", "Прут", ескадровому міноносці "Завидний", у Севастопольському флотському півекіпажі. Початок активної українізації кораблів та берегових частин, ентузіазм матросів-українців стимулювали відправку з Києва до Севастополя представника Військового генерального комітету - капітана 2 рангу Є.Акімова. Він увійшов до складу штабу командувача Чорноморського флоту для координації діяльності українського руху.

У червні 1917 р. у Севастополі утворюється Севастопольська українська рада військових і робітничих депутатів на чолі з підпоручиком Величком. На захисті інтересів українства в умовах наростаючого безвладдя також стояли українська фракція Севастопольського "совета", а також Чорноморський український військовий комітет.

Тим часом, розуміючи значення Чорноморського флоту, разом з іншими загальноросійськими політичними силами активізують свою діяльність і більшовицькі осередки. Однак на Чорноморському флоті їхні гасла сприймалися з відвертою насторогою. Більшовицькі ідеї, носіями яких виступали, в основному, неукраїнські елементи, не знаходили прихильників серед матроської маси, 80 відсотків представників якої були призвані на флот з українських земель3. Зрозуміло, що ближчими їм були гасла, які генерувала Центральна Рада.

У жовтні 1917 р. у Києві було створено Морську Генеральну Раду, звернувшись до якої, представники 3-го Всеукраїнського військового з'їзду вимагали прискорити українізацію Чорноморського флоту. Розуміючи складну ситуацію, моряки-українці не тільки чекали допомоги від українського уряду, але, зі свого боку, робили все можливе для підвищення його авторитету.

9 листопада 1917 р. до Києва для підтримки Центральної ради відбуває бойовий загін моряків у складі 700 чоловік. Саме цей загін започаткував формування "Окремого морського куреня імені гетьмана Петра Сагайдачного"4, і активно виступав на боці Центральної Ради та майже весь загинув на вулицях Києва у боротьбі з російськими більшовицькими загонами у січні 1918 р.

У грудні 1917 р. Центральна Рада затвердила закон "Про утворення Генерального секретаріату Морських справ", який очолив відомий український політик Д.Антонович5. На нашу думку, саме ці довгоочікувані організаційні заходи надихнули екіпаж дредноута "Воля" 22 грудня 1917 р. підняти український прапор.Після призначення секретаря Морських справ розбудова флоту суттєво пожвавилася. Так, 29 грудня 1917 р. було розглянуто законопроект, а 14 січня 1918 р. прийнято "Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки", згідно з яким кораблі колишнього флоту на Чорному морі, як військові, так і транспортні та торговельні, проголошувалися флотом УНР6. Упровадженню в життя цього закону зашкодила україно-більшовицька війна та активізація антиукраїнських сил і, в першу чергу, у Причорномор'ї. Особливу активність тут виявляли більшовики, щоб мати вплив на флот. Виконуючи постанови Раднаркому, більшовицькі організації проводили шалену кампанію саботажу та політичних диверсій.