Біографія ІСААКА МАЗЕПИ – політичного діяча УНР
Ці функції міліціонери могли виконувати лише співпрацюючи з місцевою владою, тому обітник МВС (3 липня 1919 р.) прямо передбачав таку співпрацю: народна самоохорона була підпорядкована безпосередньо сільським і волосним комісарам, хоча для скоординованості дій передбачалося, що вона може «керуваться вказівками представників волосної і повітової міліції». У свою чергу волосна міліція повинна була надавати селянським і волосним комісарам законну допомогу [19].
На думку нинішнього Міністра внутрішніх справ України Ю.Ф.Кравченка така «система «подвійного» підпорядкування пов'язує в одне ціле всі ланки управління, сприяє урахуванню місцевих умов і особливостей; поєднанню широкої ініціативи співробітників міліції, що беруть участь в управлінні з максимальним розвитком творчої активності» [20].
Отже, як ми бачимо, стараннями Ісаака Прохоровича у складних внутрішніх і зовнішніх умовах вдалось-таки створити досить ефективний міліцейський апарат. Підлеглі І.Мазепи фактично зосередили усю владу на місцях в своїх руках, що стримувало прояви анархії, але в той же час існував і механізм захисту проти диктатури міліціонерів на селі: підзвітність місцевій владі.
Тим часом політична ситуація в УНР ускладнювалась. 28 серпня Голова Ради Народних Міністрів Б.Мартос подав у відставку, головна причина якої полягала у неможливості співпраці прем'єра УНР з диктатором ЗУНР Є.Петрушевичем [21]. Ряд політичних діячів, наприклад, Є.Коновалець, О.Назарук, вважали Б.Мартоса найнездарнішим прем'єром українського уряду, який несе найбільшу відповідальність за поразки УНР у 1919 р. [22]. Вакантне місце прем'єра внаслідок низки міжпартійних нарад було передано І.Мазепі. Він одночасно залишався і Міністром внутрішніх справ. Отже, його діяльність була належним чином оцінена партійними діячами.
Щоправда, на новій посаді І.Мазепа не міг проводити в життя власного курсу, бо, як зазначав М.Шаповал, «соціалістичний уряд» УНР був безсилим декоративним додатком при штабі Головного Отамана, як своєрідна «агітаційна комісія». Цю комісію називали «урядом», не даючи йому ні крихти влади» [23].
Хоча навряд, щоб така особа, як І.Мазепа, був лакузою у Петлюри. Коли 26 травня 1920 р. Петлюра почав змінювати уряд, оскільки активність виявляли лише 5-6 членів уряду на чолі з Мазепою, то в результаті Мазепу призначили Міністром земельних справ. Л.П.Нагорна вважає, що Ісаак Прохорович сам відмовився від прем'єрства, бо не хотів брати на себе відповідальність за наслідки угоди, підписаної українською дипломатичною місією у Варшаві на чолі з А.Лівицьким [24]. Проте він зберіг за собою посаду Міністра земельних справ. Але «незгода з планами нового уряду щодо розв'язання земельного питання змусила його 1 липня здати і цей портфель». Отже, навряд чи можна говорити про пристосуванство Мазепи.В наступні 1921-1922 роки І.Мазепа перебував в еміграції у Львові. У 1924-1935 він був доцентом Української господарської академії в Подебрадах (Чехословаччина). У Чехословаччині Мазепа брав активну участь у роботі соціалістичного робітничого Інтернаціоналу, зокрема у Марсельському 1925 р. та Брюссельському (1928 р.) конгресах. На цих конгресах він відстоював думку, що невирішення національної проблеми на Сході Європи стане постійним джерелом нестабільності на всьому континенті. Найкраща гарантія демократичного мирного розвитку всієї Європи - утворення незалежної і демократичної України. Мазепа, незважаючи на повсякденні турботи про двох дочок і дружину, яка працювала у Чеському бактеріологічному інституті, продовжує займатись наукою. Результатом наукової діяльності став захист докторської дисертації в Українському вільному університеті у Празі із спеціальності «право і суспільні науки». У 1935-1945 роках Мазепа - доцент Українського технічно-господарського інституту у Празі. Від жовтня 1946 р. - професор Технічно-господарського інституту в Баварії (Регензбург і Новий Ульм) [25].
Переїзду з Чехословаччини до Німеччини передувала трагічна подія в житті Ісаака Прохоровича. Під час артнальоту американської авіації в Празі загинули його дружина і двоє онуків.
Залишившись без підтримки рідних, Мазепа, переїхавши в Регензбург, активізує свою політичну діяльності. Утворивши Українську Національну Раду на чужині, Мазепа стає «з 1948 першим головою її Виконного Органу».
Проте Ісаак Мазепа ніколи не любив називати очолювану ним інституцію урядом. Богдан Феденко згадує, що він був противником «титуломанії», заявляючи: «Не сміємо виставляти себе на сміх. Он литовці зовсім недавно на еміграції, але не називають себе урядом, а тільки Комітет Визволення Литви. А ми і мов та Гергена за кордоном. «То прем'єр 30 червня 1944 року», або -«діючий уряд в Україні. Глум над собою з власної волі» [26].
Помер І.П.Мазепа 15 березня 1952 р. у своєму помешканні в Регенбурзі. У заповіті він просив, щоб його поховали за православним обрядом, без промов і вінків. По своїй смерті він не залишив нічого, окрім 800 німецьких марок, які він заповів своїй дочці Галині, відомій художниці, дружині професора Володимира Коваля з Каракаса (Венесуела).