Біографія ІСААКА МАЗЕПИ – політичного діяча УНР

Отаман Болбачан, підштовхуваний проводом УПСС, УХДП, УПСР та галицькими радикалами, захопив командування Запорізьким корпусом Армії УНР, усунувши від влади полковника генерального штабу Володимира Сальського. Проте бунт проти Директорії зазнав поразки, і Мазепа, який любив повторювати фразу гетьмана І.Виговського: «Військо без страху бути не може» і дуже цінував відповідальність і дисципліну в державному апараті і війську, щодо покарання Болбачана був принциповий і наказав його стратити.

Бунт Болбачана засвідчив, що навіть присутність «політично підкованого» інспектора не давала цілковитої впевненості щодо спокою у військах, та й населення було розбурхане революцією і треба було забезпечити себе від удару в спину. З цією метою 25 липня Радою народних Міністрів УНР був ухвалений закон про тимчасові штати та Статут Кошу охорони республіканського ладу на Україні. Для реалізації цього проекту, як зазначалося в пункті V, мали «відпустити з коштів Державної Скарбниці в розпорядження Міністра внутрішніх справ по кошторису 1918 року на потреби штабу Кошу штабів полків і сотень 119 416 000 (сто дев'ятнадцять мільйонів чотириста шістнадцять тисяч гривень)». Крім ухвалення штатів Кошу, штатів полків і сотень цим документом передбачалась і чистка співробітників МВС. Як зазначалось у пункті ІІ «всіх осіб, котрі не одержать при цім відповідних призначень по Кошу охорони республіканського ладу, лічити з того ж 1 січня поза штатом на загальних підставах» [10].

У «Пояснюючій записці до штатів Кошу охорони республіканського ладу» конкретизувалось основне завдання й структура цього відділу. Згідно з нею основною метою Кіш мав «охорону Республіканського ладу, спокою і внутрішнього порядку». Апарат Кошу мав складатися з «управління Кошу і 11 полків». На чолі Кошу стояв отаман (посада передбачала ІІІ «клясу у зв'язку з важливістю покладених на неї завдань»), який користувався правами отамана корпусу. У керуванні діяльністю Кошу його отаман безпосередньо підлягав міністрові внутрішніх справ, від котрого діставав вказівки відносно того чи іншого напрямку діяльності Кошу. Для особистих доручень отаманові Кошу призначається осавул і сотник [11].

Виконуючи IV пункт «Закону про тимчасові штати та Статут Кошу охорони республіканського ладу на Україні» від 25 липня 1919 року 30 липня 1919 року у «Віснику Народного МВС УНР» вийшов нормативний документ за підписами Міністра внутрішніх справ І.Мазепи і директора Департаменту А.Матвієнка: «Губерніяльним та повітовим комісарам» у ньому підтверджувалось створення Кошу охорони республіканського ладу з 11 полків за числом губерній. Полки складались із стількох сотень, скільки в губернії було повітів. Крім того, одна сотня мала бути створена у губерніяльному місті.

Формування повітових резервових сотень міліції мало проводитись на наступних засадах:

а) кожна резервова сотня повинна мати не більш як 100 чоловік козаків;

б) людей мали набирати обов'язково рахуючись з кількістю зброї, яка була у розпорядженні повітового комісара.Все ж суттєвим недоліком в організації повітових резервових сотень було те, що сюди можна було набирати «невійськово-обов'язаних, себто тих, які не підлягають явці до військ, на підставі оголошення мобілізації». Отже, в орган, який займався охороною республіканського ладу, йшли люди, які не мали відповідних фізичних даних, а тому про елітність цього підрозділу не могло бути й мови.

Проте, мабуть, збагнувши цей свій прорахунок, близько 5 серпня 1919 року у «Статуті Кошу охорони республіканського ладу» І.Мазепа дещо змінив умови зарахування до особового складу. Зокрема, у нововведеннях зазначалось, що Кіш комплектується:

а) зі старшин та урядовців: перенесених до Кошу з різних військових частин;

б) призначенням рекрутів згідно щорічним розподіленням Головного штабу або перенесенням козаків та підстаршин з інших частин військ;

в) передбачавсь також і вступ «охотників».

У зв'язку з ускладненням воєнної обстановки всі старшини і козаки Кошу, як ті, які вступили добровільно, так і ті, які були призначені тимчасово, вважалися на дійсній військовій службі [12].

Відносній стабільності штабів Кошу сприяло те, що особи, які або не підлягали військовій службі, або вже відбули її, мали дати окрему підписку прослужити тут не менше трьох років.