СПРОБА ЛАТИНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМА

Цікавою, але сьогодні зовсім забутою сторінкою в історії української культури та письма є спроба у середині минулого сторіччя реформувати традиційне для українців кириличне письмо шляхом його заміни на один з трансформованих варіантів латинської абетки. Здійснення цієї реформи могло змінити подальшу долю всієї української літературно-писемної мови, але щонайперше це стосувалось його найархаїчнішої і досить відособленої галицько-української різновидності – так званого "язичія“. Ця подія була обумовлена особливостями суспільно-політичної ситуації у багатонаціональній Габсбурзькій монархії, яка склалася у цій частині Европи після подій 1848-1849 років. Однак їх розгляд не є метою даної статті.

Відомо, що у XIX сторіччі було здійснено кілька спроб перевести галицько-українське письмо на латинську основу. Тут і спроби переходу на польське "абецадло“, і маловідомий проект А.Кобилянського, викладений ним у виданій у Чернівцях у 1861 році брошурі “Slovo na slovo do redaktora “Slova”, в якому він пропонував поширити серед українців у Буковині та інших місцях латиницю в її чеському варіанті. Пропоноване нововведення було відкинуте. Про це свідчать публікації того часу, зокрема, написана М.Горбанем у якості додатка до газети "Слово“ пародійна чеською ж латиницею написана брошура “Holos na holos dlia Haliciny“.

Найбільш відомою, та такою, що зробила найбільший резонанс в українському етнічному середовищі на території Австрійської монархії, стала офіційна спроба віденської влади перевести галицько-українське письмо на латинську основу за чеським зразком – з прийнятими у чеській графіці діакритичними знаками, а також звуковими значеннями для окремих букв. На цю подію тільки після досить довгого мовчання відізвалися своїми критичними зауваженями І.Франко та В.Сімович.

Заініціювала цю акцію влада. У 1859 році у Відні була видана брошура “Ueber den Vorschlag , das Ruthenische mit lateinischen Schriftzeiсhen zu schreiben. Im Auftrage des K.K. Ministerium fuer Cultus und Unterricht verfasst von J.Jirecek”,Wien, 1859 ( далі: “ Vorschlag...“ – "Пропозиція...“). Як видно з назви, автором цієї брошури був Й.Їречек (1825-1889) – австрійський політичний діяч та високопоставлений чиновник міністерства освіти, який виявив зацікавлення до слов’янських мов та слов’янської філології. Будучи зятем відомого славіста П.Й.Шафарика, він і сам підтримував особисті контакти з багатьма діячами слов’янської науки, культури та освіти в Австрійській імперії. Ї.Їречек в цілому непогано орієнтувався у сучасній йому україністиці, вивчив наявні описові граматики української (русинської) мови. Практичні уроки української мови він брав у Б.Дідицького. Визнаючи існування макаронічного галицько-українського різновиду письмової мови, так званого "язичія“, Й.Їречек, разом з тим, гадав, що при всій нестабільності його норм, некодифікованості, плутанині у правописі та граматиці, далі подібна мова у якості сучасного комунікативного інструменту існувати не може. У зв’язку з цим він писав: "Цій біді можна запобігти тільки пристосувавши кириличну абетку спеціально до потреб цієї мови, чи прийнявши латинську абетку, здійснивши в ній відповідні зміни“ (Vorschlag:8). А оскільки, на думку Й.Їречека, "...кириличну абетку приспособити до потреб живої русинської мови вже не можна, оскільки вона підходить тільки до мертвої церковно-слов’янської мови (?! – В.М.), то значно простіше та легше перейти на латиницю, присосувавши її спеціальним чином до русинської мови“ (Там само. 4). В якості позитивного досвіду він наводить приклади використання латинського письма у слов’ян: чехів, хорватів, словенців та поляків. Розгортаючи власну концепцію необхідности переведення галицько-української писемності на латинську графіку, Й,Їречек робить таке узагальнення: "У латинському письмі здоровий розвиток української писемності знайде міцну опору. До тих пір, доки русини будуть писати та друкувати кирилицею, до тих пір у них буде проявлятися ухил до церковно-слов’янщини, а опосередковано і до "російщини“. Саме ж існування української писемності буде під знаком запитання“ (Там само. 4).У зв’язку з постановкою проблеми виникає запитання, чому австрійська влада хотіла ввести латинізацію галицько-українського (русинського) письма саме за чеським, а не за польським чи іншим слов’яно-латинським зразком? Така орієнтація пояснюється, по-перше, попередньою невдалою практикою введення польського "абецадла“ на територіях традиційного використання слов’янського кириличного письма, а, по-друге, мотивами національно-етнічної та політичної природи. На думку М.А.Жовтобрюха, австрійська влада, керуючись принципом divida et impera, не бажали з допомогою однієї абетки об’єднувати польську та українську шляхту. Тому далекоглядніше було перейти на такий різновид слов’янського кириличного письма, який був би бар’єром для русофільської орієнтації та настроїв серед галицьких українців. А оскільки багато адміністративних реформ у ту епоху проводилося австрійським урядом поспішно, без відповідної підготовки, то на місцях вони справляли неґативне враження і сприймалися як акції насильницькі (В.Сімович:14).

Сам Й.Їречек, будучи ґрунтовно обізнаним у галузі теоретичної та практичної діяльності чешських будителів другого покоління, у тому числі в питаннях удосконалення слов’янського правопису, опирався на їх досвід при створенні проекту нового українського правопису та “виправлення” усієї наукової граматики української мови. При особистій зустрічі з Я.Головацьким (першим професором та завідуючим кафедрою української (русинської) мови, що була відкрита 1848 року у Львівському університеті) Й.Їречек офіційно запропонував йому розробити нову українську граматику основуючись на чеському досвіді. Про це свідчить сам Я.Головацький в листі до Г.Шашкевича:“Іречек...мене...препоручилъ щобы сочинити Грамматику по образцу чешской Гатталы”[Студинський:461]. Згідно з Й.Їречеком, правопис повинен найбільш наочно відображати фонетичну і філологічну сторони мови, а також його граматичну структуру. На його думку, прийнятною і перспективною могла стати лише та система слов’янського правопису, в якій кожному звукові відповідає окрема графема, зовнішнє оформлення якої повинно бути максимально простим [Vorschlag:22-23].