Різьба Гуцульщини
З юних літ Юрій полюбляв різьблення, уважно придивлявся до батькової роботи й сам роби барильця, посуд для зберігання бринзи – ракви. Захоплювався ще й виготовленням традиційних лож для вогнепальної зброї – “пістолів”, “крісів”, прикрашаючи їх писанням, викладанням, жируванням. Юрій Шкрібляк уважно вивчав традиційні гуцульські дерев язі побутові вироби, їх форми й прийоми декорування їх плоскою різьбою, випалювання, інтарсією, інкрустацією. Він жив у такому середовищі, де створювались за допомогою примітивних інструментів справді чудові речі, де неповторна краса карпатської природа надихала на творчість. Навколишня краса, давні традиції плекали й формували смаки молодого майстра, визначаючи ґрунт для його нових творчих пошуків. Працюючи в межах усталених традицій, Юрій Шкрібляк поступово робив усе нові й нові кроки по шляху їх дальшого розвитку. І що більше працював різьбяр, то яскравіше розпалювався вогник пошуків нових прийомів різьблення, то частіше не покидала його думка поліпшити знаряддя праці. Після повернення з царської армії, де він прослужив шість років, Юрій сконструював оригінальний на той час токарний верстат. Це значно полегшало працю й дало можливість добиватися різноманітних форм виробів, котрі були б найдоцільніші в побуті, зручні в конструюванні. Зокрема, це держало для коси, жердка, без якої не обходився жоден інтер’єр гуцульського хати, домашній посуд – боклажки, бочівки, берівочки, плесканки, палочки-“кемфи”, копірці, кріси, пістолі, що також були потрібні в суворому гуцульському житті. Таким чином практичні потреби зумовлювали необхідність численних різноманітних виробів. У свою чергу потреба естетичного збагачення життя диктувала необхідність їх декорування. Майстри домагалися органічної єдності краси й доцільності. Скажімо, не випадково стільки уваги різьбярів приділяли орнаментуванню окіля. Гуцули завжди заздалегідь готувалися до косовиці, щоб провести її вчасно й швидко. Заготівля сіна – один з найважливіших і найважчих їхніх клопотів.
Кожен виріб Юрія Шкрібляка дбайливо оздоблював вишуканою плоскою різьбою, часто застосовував інкрустацією з баранячого білого і чорного рогу, мідного дроту, цвяхів з головками. У ранній період своєї творчості він використовував характерні мотиви гуцульської плоскої різьби: “кривульок”, “пасочки”, “риски”, “головкаті”, “деревця”, “колоски”, “сливки”, “кучері”, “ружі” та ін. Дошкрібляківський період гуцульського різьблення був характерний тим, що майстри вирізували на деяких виробах домашнього вжитку названі мотиви, а потім у вирізані рівчаки втирали вугіль для виразності орнаменту.Для кожного мотиву задумувались характерні, з відповідною глибиною і шириною прорізи. Найпоширеніші мотиви, зокрема “розетки”, мають тригранно-виїмчасті прорізи, а символічні “круги”, “кочела”, “сонечка”, “вічка” – контурні прорізи різної глибини. Їх комплексне поєднання в орнаментації пращин окремого виробу надає йому особливого емоційного звучання.
Розділ 2.
Ознайомлення з основами різьблення по дереву.
Перша зарубка, перший жолобок, зроблені людиною колись на дереві ножем чи сокирою, поклали початок практичному використанню деревини, розвитку художньої оброки дерева. Скісні, горизонтальні або перехресні лінії - познаки на дереві стали основою майбутнього орнаментального багатства в оздобленні дерев'яних виробів.
На Україні з давніх давен поширені різні види художньої обробки дерева – плоско-рельєфне та об’ємне різьблення. Крім цих основних видів, пізніше з’явилося прорізне або ажурне різьблення.
Плоско-рельєфне різьблення. Характерною рисою цього виду різьблення є те, що різьблений рисунок заглиблюється у верхній шар деревини оздоблюваного предмета. Верхні точки елементів рисунка лежать у площині поверхні предмета, а низькі – нижче від неї.
Плано-рельєфне різьблення має в свою чергу, своєрідні різновиди, в основі яких лежать специфічні прийомі виконання оздоблення. До них належать плоске (геометричне) різьблення, контури, тригранно-виїмчасте, плоско-рельєфне з вибраним фоном.
Різьблення з вибраним фоном – поширений метод оздоблення архітектурних деталей. різноманітних предметів побуту, адже крім геометричного орнаменту, в цьому випадку можна застосувати рослинні мотиви, зображення людей, птахів і тварин.
Плоске різьблення. Одним з найдавніших способів оздоблення дерев'яних виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими інструментами – сокирою чи ножем. На Гуцульщині його називають: “сухим” або “чистим”. Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом 45-600) ліній. У неглибокі лінії – заглиблення іноді втирають вугільний пил або сажу з льняною олією, що надає рисунку графічної виразності, чіткості, наближаючи його до гравюри. Такий прийом оздоблення можна побачити на старих гуцульських скринях та столах.