Друкарська справа на Україні
Лаврська друкарня видавала і навчальні книги. Поряд з “Часословом” друкарня видала “Лексікон слав’янороскій”, який уклав Памва Беринда.
Більшість видань друкарні виходило давньослов’янською мовою, але друкувались книги й іншими мовами.
Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою. Більшість з них, особливо богословські твори, видавались в аркуш. Такі книги мали парадний вигляд, а, отже, і коштували дорого. Книги, які було розраховано на більш масовий вжиток, — “Часослов”, “Псалтир”, “Лексикон”, віршована література — друкувались у піваркуша. Лаврські видання починались з титульного аркуша, прикрашеного гравюрами на сюжет книги. Крім назви книги, на ньому зазначались рік і місце видання. На зворотній сторінці вміщувались герб меценатів, які матеріально підтримували друкарню, і вірші, котрі тлумачили геральдичні знаки.
Як правило, книги супроводжувались передмовами, присвятами, післямовами.
Текст книги друкувався в рамці, іноді орнаментованій. Сторінки оформлялись заставками, кінцівками. Лаврські видавці намагались яскраво оформити сам текст. Вони використовували двоколірний друк — чорною та червоною фарбами, різноманітність шрифтів.
Оправу лаврських видань виготовляли з дощечок, обтягнутих шкірою, прикрашених тисненням, рамкою з орнаментом, у центрі вміщувався медальйон із зображенням євангельських сцен.
Українські книги виконували велику культурну місію не лише в Україні, але й за її межами. Але вільному розвитку українського книговидання заважав тиск з боку Росії.
У 1720 р. Указом Синоду Києво-Печерської лаври наказувалось:
1. Не друкувати ніяких інших книг, крім церковних;
2. Ці церковні книги перед друком порівнювати з книгами російського друку та виправляти їх за російським зразком;
3. Перед друком тієї чи іншої книги надсилати до Московської синодальної контори по 2 пробних примірники на остаточне виправлення та дозвіл на видання.
Пізніше Синод зобов’язав Лавру надсилати щорічно відомості про те, які книги було надруковано лаврською друкарнею протягом року. Розпорядження та вказівки московської влади, що поставили видавничу діяльність Лаври у цілковиту залежність від московської духовної цензури, дуже обмежили лаврське друкарство, а надалі примусили багато в чому змінити тематику й характер видань.
Майже всі книги видавались церковнослов’янською мовою, до того ж переважно для потреб церковного вжитку. Найвизначнішим виданням того часу стала Біблія 1758 року. Її надруковано за текстом московської Біблії 1756р.
Книг світського змісту в той час було надруковано не багато. Це переважно букварі та частково підручники для потреб Київської Академії, на зразок виданої в 1765 р., з особливого дозволу Синоду, латинської граматики.
В оформленні книг лаврські видання XVII ст. продовжували художню традицію попередніх десятиріч.
З середини XIX ст. посилюються репресивні та цензорські заходи щодо української книги. В таких умовах книги українською мовою практично перестають друкуватись. У 1874 р. було видруковано лише 1 книгу, в 1848 р. — 3 книги, 1849 — 2 книги, 1850 р. — 1 книгу, 1851 р. — 2 книги, 1852 — 3 книги, 1853 р. — 1 книгу, 1854 р. — 3 книги, 1855 р. — 4 книги, 1856 р. — 5 книг.Наприкінці 50-х — початку 60-х років XIX ст. у зв’язку з полегшенням загального режиму в Росії послабшали й цензурні репресії щодо української книжки. Тому кількість друкованих українських книжок зростає. В 1857 р. вона склала 12 книжок, 1860 р. — 24 книги, 1861 р. — 33 книги, 1862 р. — 41 книгу.
Однак Валуєвський указ 1863 р. докорінно змінив ситуацію.