Друкарська справа на Україні

У 1720 р. на Чернігівську друкарню поширено заходи, які трохи раніше було вжито щодо друкарні Києво-Печерської лаври. Діяльність Чернігівської друкарні підлягала суворому контролю з боку Московської синодальної контори.

Дуже неспокійними для друкарні виявились 20-ті роки XVII ст. В 1720 р. поширились чутки про те, що царський уряд хоче перевезти друкарню до Олександро-Невської лаври в Петербург. Однак архієпископ Антоній Стаховський попрохав гетьмана Скоропадського про заступництво, і справа начебто затихла.

Проте 1724 р. проректор друкарень Гавриїл Буженський звернув увагу на те, що Чернігівська друкарня не посилає до Петербурга ніяких книг для отримання дозволу на видання їх. Тому із Синоду до Чернігова вирядили посланця з дорученням забрати і перевезти всю друкарню до Москви за рахунок її завідуючого та накласти на нього штраф 1000 крб. Коли ця звістка дійшла до чернігівського єпископа, він захищав архімандрита Іллінського монастиря Германа Кононовича, котрий керував друканею, виправдовуючи його тим, що в друкарні з 1721 по 1724 роки жодної книги не було видано.

Синод вирішив: якщо ці відомості підтвердяться, то можна обмежитись лише стягненням штрафу з Г.Кононовича у розмірі 100 крб. за те, що не надсилав щорічних доповідей про стан друкарні. Однак у 1726 р. Синод отримав донос, за яким друкарня видавала книги в 1722—1724 рр., але начебто книги було сховано ченцями. Проте і на цей раз лихо пройшло стороною.

Починаючи з двадцятих років XVIII ст. в чернігівській друкарні видавались майже виключно богослужебні книги, іноді видавались слов’янські букварі (1743, 1755). У 1755 р. було надруковано навіть “Межеву інструкцію”.

Що стосується художнього оформлення видань, то багато в чому воно запозичувалось з видань Києво-Печерської лаври.У другій половині XVIII ст., частково у зв’язку з стихійними лихами, частково внаслідок цензурних утисків, діяльність Чернігівської друкарні занепадає. В 1820 р. друкарство в Троїцько-Іллінському монастирі зовсім припинилось. Як повідомляють джерела, в 1846 р. верстати та шифри, що залишились без вжитку, було продано друкарні Чернігівського губерніального правління та приватним особам за 565 крб. сріблом.

Дмитро Андрійчук

________________________________________

БІБЛІОТЕЧНА СПРАВА В УКРАЇНІ 17-18 ст.

У 17 на поч. 18 ст. головними сховищами книжкових скарбів, як рукописних, так і друкованих, були монастирські та церковні бібліотеки.

Якщо монастир володів друкарнею, то частину видань бібліотеки складали власні видання монастиря. Частина книжок купувалась. Решта — накопичувалась завдяки пожертвам та заповітам власників. Серед церковних бібліотек найбільшою була бібліотека Софійського собору. Серед монастирських книгозбірень України найбільш визначною була бібліотека Києво-Печерської лаври. Найдавніша її частина загинула під час пожежі 1718 р. Поряд з монастирськими збірнями відомі бібліотеки при різних школах XVII та VIII ст. — при Київській академії, при Чернігівському та Харківському колегіумах. Бібліотека Київської академії почала складатись ще за Петра Могили. На кінець XVIII ст. в ній було більш як 10000 томів. Але майже всі вони згоріли під час великої пожежі на Подолі в 1780р. Крім бібліотек церковних, монастирських та шкільних, були й приватні бібліотеки. Значну збірку слов’янських, латинських та польських книг мав у XVII ст. П. Могила. До нас дійшли реєстри книг, які він купив у 1632 та 1633 рр. у Варшаві та Кракові. Після його смерті (1646 р.) його бібліотека у кількості 2131 том перейшла до Київської Академії, де і згоріла у 1780 році. Вихованці Київської академії, що працювали в Росії, також володіли значними книжковими зібраннями. Але частина їхніх зібрань потрапила до російських бібліотек. Так, бібліотека Дмитра Ростовського (302 томи) перейшла до Московської Патріаршої бібліотеки. Визначним бібліофілом свого часу був відомий тогочасний письменник Стефан Яворський. Зібрану протягом життя бібліотеку він заповів збудованому на його кошти Кіженському Благовіщенському монастирю. Величезну для свого часу бібліотеку зібрав сучасник С. Яворського Феофан Прокопович. Кількість книг у ній досягла 4000. Ці книги після його смерті (1736 р.) перейшли до Олександро-Невської лаври, а пізніше передані Новгородській семінарії. Таким чином, у 17—18 ст. було чотири види бібліотек: церковні, монастирські, при навчальних закладах, приватні. Їх функціонування, хоч тільки і для заможних верств населення, сприяло розвитку української культури.