СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНЦІВ У ПОЛІЕТНІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ КАНАДИ

На сьогодні вже достатньо добре відомо, що саме з приходом до влади ліберального уряду на чолі з Уїлфредом Лор'є на виборах 1896 року почала здійснюватися енергійна та широкомасштабна імміграційна політика, необхідність активізації якої обумовлювалась цілим комплексом економічних, політичних, соціальних та демографічних чинників. З метою залучення іммігрантів до Країни Кленового Листка на агітаційну кампанію не шкодували коштів та зусиль. Саме в цей час було взято курс на масову колонізацію просторів канадського Заходу. Це, у свою чергу, спричинило до появи та розгортання діяльності різноманітних еміграційних бюро у східних провінціях Австро-Угорщини. У Львові, Чернівцях та інших західноукраїнських містах діяли представництва пароплавних, залізничних та інших компаній. Серед них були: "Голланд-Америка" (голландська), "Австро-Американа" (австрійська), "Кенедіан Пасифік Рейлвей" (канадська), "Кунард" (англійська). Вони створили в Галичині та на Буковині широку мережу агентств, котра за своєю розгалуженістю не мала аналогів в інших європейських країнах [12].

Не зважаючи на протидію властей, діяльність агентств по вербовці за океан набирала розмаху і з початком XX століття набула широких масштабів. Кожний агент, який завербував сім'ю до Канади, одержував п'ять доларів за чоловіка й по два долари за кожного члена сім'ї [13]. Австро-угорські власті намагалися обмежити еміграцію із своїх земель. Ще у 1897 році був прийнятий закон, який дозволяв діяльність агентств лише тих фірм, котрі мали угоду з цісарським урядом [14].

Проводячи загалом позитивну імміграційну політику, власті країни здійснювали і здійснюють суворий контроль за тими, хто прибував чи й сьогодні прибуває до Канади. Іммігранти розглядаються за потенційною економічною придатністю, причому крім фізичного здоров'я перевіряється й особистість людини. У 80-і роки XX століття канадські власті намагалися корегувати чисельність переселенців, враховуючи економічну потребу та наявність безробіття в країні. З початку 1981 року квота в'їзду стала затверджуватися парламентом і протягом деякого часу вона становила приблизно 85-100 тис. осіб щорічно. Вже в 90-і роки, незважаючи на економічний спад, що пройшов на початку десятиліття, канадські власті підтримують більш високий рівень імміграції: 220-250 тис. осіб на рік [15].

Д.Корбетт у вже згадуваній праці багато уваги приділив факторам, які впливали на формування канадської державної імміграційної політики. Такими, на його думку, були: по-перше, тиск на уряд з боку працедавців; по-друге, ставлення до міграційної хвилі з боку англоканадців та франкоканадців; по-третє, протиріччя між "старими" канадцями та новоприбулими. В 1951 році канадська Торгівельна палата запропонувала урядові враховувати в імміграційній політиці необхідність подвоїти населення Канади протягом чверті століття. Асоціація промисловців в тому ж році пропонувала кабінетові надати громадянам Великої Британії фінансові пільги, щоб полегшити їхню імміграцію до Канади [16].

Англоканадці та франкоканадці по-різному ставилися до питання імміграції. Якщо перші виступали за її розширення, то другі виступали проти цього.

Говорячи про імміграційну політику Канади в часи, коли туди масово почали прибувати українці, варто було б звернути увагу на діяльність міністра внутрішніх справ країни К.Сіфтона. Саме за його безпосередньою участю було налагоджене функціонування імміграційного апарату, пропагандистської кампанії по вербовці нових робочих рук, в якій широко рекламувався "останній найкращий Захід", дава-лись обіцянки, що переселенці зможуть "створити блочні поселення та продовжити свої традиції на новій землі" [17].

Життя згодом довело, що така політика принесла бажані результати. Так протягом 1896-1907 років до Канади іммігрувало близько 500 тисяч вихідців із Британських островів, 350 тисяч із континентальної Європи, а також близько 350 тисяч із Сполучених Штатів Америки [18]. Стосовно осіб українського походження за даними канадських архівів можна навести для прикладу наступні дані: протягом 1907 року до Канади іммігрувало 2 тисячі австрійців, 2 тисячі буковинців, 14 тисяч галичан, а також близько 1 тисячі русинів [19]. Деколи зустрічаються розбіжності щодо їх кількості. Таке цілком можливе через те, що українців тривалий час не називали українцями, а йменували їх за ознакою держави чи місцевості, звідки вони прибули. Тому вони реєструвалися чиновниками в пунктах прибуття до Канади "австрійцями", "поляками", "румунами" та ін.Власне, імміграція кінця XIX - початку XX століття заклала основи формування української етнічної групи Канади [20]. Цьому процесові сприяло створення однорідних поселень у канадських провінціях Альберта, Саскачеван, Манітоба. Серед перших українських поселень слід назвати такі: в провінції Альберта - засновану 1894 року колонію у долині річки Бівер Крік і засновані 1896 року поселення в Брудергаймі та Ребіт Хіллі; у провінції Манітоба - поселення в Стюартбурні і Канорі, що з'явилися 1896 року; у провінції Саскачеван перше українське поселення, засноване 1896 року в околиці Гренфель. Воно, однак, швидко зникло, але натомість у 1897 році з'явились поселення в Дак Лейк, Фіш Крік, Крупед Лейк. Відомий канадський дослідник Д.Крейтон називає вихідців з України серед тих поселенців, прибуття котрих привело до зміни етнічної структури населення Канади на початку XX століття [21].