СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНЦІВ У ПОЛІЕТНІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ КАНАДИ
Однією з важливих для української політичної науки проблем є проблема соціально-політичної інтеграції українців у канадське суспільство. Чому йдеться про такі поняття, як "інтеграція українців" та "поліетнічне суспільство Канади"? Інтеграція - це сукупність процесів, котрі спрямовані на злиття етносів у рамках однієї держави. Канада ж може слугувати яскравим прикладом подібного явища. Усі канадці, за винятком корінного населення, є емігрантами або ж їх нащадками. З початком колоніального заселення Країна Кленового Листка постійно залежала від притоку нових людей як засобу кількісного збільшення свого населення. Не випадково прем'єр-міністр Канади Маккензі Кінг зазначав у 1947 році, що політика уряду має бути спрямована на приріст населення за рахунок імміграції [1].
Сьогодні поняття інтеграції входить у зміст етнополітики, активно вводиться у науковий обіг та суспільну практику України. Цілком зрозуміло, що в цьому плані важко порівняти Канаду та Україну. У першому випадку, країну з багаторічним досвідом розв'язання етнічних проблем. А в другому, країну з ледве десятирічним досвідом незалежного існування, котра намагається, хотілося б у це вірити, використати кращі приклади з історії інших країн для "безконфліктної" інтеграції етносів, котрі населяють Україну. "Задоволення потреб (соціальних, політичних, культурних) різних етнонаціональних компонентів суспільства та віднайдення оптимального співвідношення у задоволенні цих потреб титульного етносу (нації) і меншинних груп населення" [2], - на думку відомого українського дослідника В.Євтуха, є визначальним моментом в етнополітиці.
Оскільки Канада є країною іммігрантів, проблеми соціально-політичної інтеграції, в даному випадку української, тісно пов'язані з імміграційною політикою уряду. Імміграційними справами у Канаді тривалий час (з 1858 року) займалося міністерство сільського господарства. З 14 березня 1892 року їх перебрало міністерство внутрішніх справ, де був створений спеціальний (імміграційний) відділ на чолі із заступником міністра, що займався розселенням іммігрантів у Західній Канаді. У жовтні 1917 року федеральний уряд прийняв рішення про створення спеціального державного органу, який здійснював би цю політику, а саме: міністерства імміграції і колонізації. "Такі заходи свідчили про те, що уряд Канади відводив імміграції важливу роль у вирішенні певних економічних і соціальних завдань, зокрема в освоєнні... прерій заходу країни та збільшенні кількості населення в державі і, відповідно, приросту робочої сили" [3]. Декотрі науковці, і, зокрема, К.Виджинський та Р.Вайтекер [4], вважають, що для країни іммігрантів питання імміграційної політики є одним із центральних, оскільки сама імміграція є важливим елементом майбутнього демографічного розвитку країни.
Автор ставить за мету розкрити у цій статті перебіг соціально-політичної інтеграції українців у поліетнічне середовище Канади, розглянувши його крізь призму імміграційної політики тамтешніх властей. На думку чернівецького науковця Т.Лупула в минулому імміграційні потоки йшли у напрямку з розвинених країн до незаселених, неосвоєних, слабко розвинених регіонів планети. Тепер же вони йдуть у зворотному напрямку [5]. Щодо Канади, то документально підтверджений початок української імміграції до цієї країни датується 1891 роком. Ця країна, маючи статус домініону Великої Британії, не була тоді достатньо розвиненою і цілком залежала від імміграції.
Загалом, говорячи про дослідження в галузі канадської імміграційної політики, в першу чергу варто звернутися до роботи Д.Корбетта, яка вийшла у 1957 році [6]. Дану працю, як пише В.Євтух, можна розглядати "як історичне дослідження імміграційної політики та законодавства Канади, оскільки в ній вперше у суспільствознавчій літературі здійснено огляд важливих віх в історії імміграції, пов'язаних із прийняттям відповідних актів, котрі регулювали допуск в країну переселення з кінця XIX століття" [7].
Цікавим є також дослідження Р.Інгленда [8]. Цей автор проблему української імміграції розглянув на тлі міграційних рухів Канади наприкінці XIX - на початку XX століть. Його робота була написана на матеріалах спостережень канадських вчителів, котрі на початку 20-х років працювали в північних районах провінції Саскачеван, заселених здебільшого поселенцями небританського походження.
Питанню прибуття українців до Канади та вкоріненню їх у канадське суспільство, або ж їх асиміляції, присвячена низка робіт, автори яких, будучи українцями за походженням, намагалися всебічно прослідкувати процеси, пов'язані із початковим періодом становлення української етнічності на території цієї держави [9]. У свою чергу англо-канадські дослідники розглядали, як правило, суспільно-політичні проблеми українських канадців крізь призму загальносуспільних процесів. Це стосується в нашому випадку як згаданої вище праці Р.Інгленда, так і праці Т.Рейтца [10], що з'явилася через п'ятдесят років після неї.Для прикладу нами наведено лише декілька публікацій різного часу. Висвітлення ж даної проблематики є дуже широким. Воно включає в себе як роботи загального характеру, так і конкретні праці науковців Канади, України та інших держав. До робіт, що дають уявлення про канадську політичну систему, її еволюцію, соціальну історію політичної системи, необхідність розв'язання певних моментів у житті країни через імміграційну політику, належать роботи Е.Макініса, Р.Ландеса, Д.Джексона, М.Вітінгтона та Р.Ван Луна [11].