Мрiї Тараса Шевченка про майбутнє України

Борiтеся - поборете!

Вам Бог помагає.

За вас правда, за вас слава

I воля святая.

I мрiє Кобзар про часи, коли "розкуються незабаром закованi люди" ("I мертвим, i живим..."), коли не зостанеться "i слiду панського на Українi" ("I вирiс я на чужинi"). Тодi "у селах, у веселих i люди веселi" житимуть, тодi "спочинуть невольничi утомленi руки i колiна одпочинуть, кайданами кутi" ("Iсаїя. Глава 35").

I забудеться срамотна

Давняя година.

I оживе давня слава,

Слава України.

("I мертвим, i живим...")

Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своїх героїв, свою iсторiю, свою правду.

Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки "нiмець" нашу iсторiю нам розкаже. I свою солов'їну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого духовного багатства, бо неприродно ж, коли:

...усi мови слов'янського люду -

Всi знаєте. А своєї

Дастьбi... Колись будем

I по-своєму глаголать...

("I мертвим, i живим...")

Глибоко ранило поета i духовне гноблення народу. Вiн вiрив у Бога, "великого Бога", вiрив у жертовнiсть Христа:

За кого ж ти розiп'явся,

Христе, сине Божий?

("Кавказ")

Але бачив Шевченко й iнше: церква стала знаряддям гноблення народу. Тому й мрiє Кобзар про суспiльство, де релiгiя буде духовно збагачувати людину, де не буде продажної служницi панства, церкви минулого:

...будем, брате,