Україна й українцi у творчостi Тараса Шевченка

Нiмi на панщину iдуть

I дiточок своїх ведуть.

("I вирiс я на чужинi")

"Нехай, забудеться i так..."

("Не спалося, а нiч, як море").

I всiх страдникiв i борцiв поет називає братами i сестрами, з якими його єднає ненька-Україна. Цi люди живуть у його серцi, живуть у його творах. Це i його мати, яку "ще молодую у могилу нужда та праця положила", i батько, що "не витримав лихої долi - умер на панщинi", i брати, яким "лоби поголили", i сестри, що вiк свiй провели у наймах i злиднях, i кохана його Оксаночка, яку спiткала доля Катерини. Але рiдними були поетовi i ота мати, що "на панщинi пшеницю жала" i далi сну-мрiї про волю не йшла, i нещасна бунтiвна Марина, i Перебендя, з його пiснями-думами про долю України, i наймичка Ганна, що знайшла пораду своєму горю у добротi людськiй, i герой поеми "Юродивий":

Найшовсь таки один козак

Iз мiлiона свинопасiв,

Що царство все оголосив:

Сатрапа в морду затопив...

I гордi Залiзняк та Гонта, що йшли на боротьбу за волю народну, жерт-вуючи всiм, навiть власними дiтьми ("Гайдамаки"), i ще тисячi названих та безiменних українцiв, бунтiвних i покiрних, але близьких душi поета.

Але великому Кобзаревi чужа була нацiональна обмеженiсть україн-ських панiв типу "завзятого патрiота" Петра Скоропадського ("у свитi ходить мiж панами та п'є горiлку з мужиками, i вольнодумствує в шинку", а водночас "кругом паскуда", що "в селi своїм дiвчаток перебирає"), чи персонажiв вiрша "I мертвим i живим..." Поет добре знав українцiв, що любили "на братовi шкуру, а не душу". галерею таких панiв вiн показав у вступi до поеми "Сон" та мало не в усiх своїх iнших творах.

Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки кожної нацiональної культури є здобутком всього людства.

Учiтесь, читайте,

I чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

("I мертвим, i живим...")

Саме тому, мрiючи про вiльну Україну, де "у селах у веселих" будуть "i люди веселi", де "врага не буде супостата,

А буде син, i буде мати,

I будуть люди на землi".

Поет уявляв собi "сiм'ю вольну, нову" народiв, де оживе природа i оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.